3.Як говорити про війну з дошкільнятами

Малюкам можна пояснювати все, що відбувається за допомогою казок, у яких йдеться не лише про війну, а й у принципі про безпеку. Почати можна з елементарної “Кози-дерези”. І нагадати про те, як небезпечно пускати чужих до своєї оселі, як важливо триматися разом, слухати батьків і бути уважними. Такі історії можна спокійно видозмінювати — зобразити головним героєм улюбленого персонажа або домашню тварину, придумати сюжет, який нагадував би події навколо і таке інше.

Так як дошкільнята уважно слухають розмови дорослих, прислухаються до новин, то вони розуміють в певній мірі, що відбувається. Тож у них можуть виникати різні питання. На них треба обов’язково відповідати, і робити це спокійно. Ні в якому разі не лякати і не знецінювати почуття дитини.

Якщо дитині страшно, сказати їй: “Я розумію, тобі страшно (треба обов’язково назвати цю емоцію), ти в безпеці, я тебе люблю, все добре”. І обійняти дитину. Якщо ж дитина сама не запитує про війну, тоді починати розмову не варто. Однак, переважно, діти помічають, що звичний режим життя порушено. І питання, пов’язані з цим, все одно виникають. Тому пам’ятаємо про головне правило: розмовляємо з дитиною спокійно, щоб передати цей спокій дитині.

4.Чому говорити про війну з дітьми від 6 до 10 років потрібно зрозуміло і відверто

З дітьми молодшого шкільного віку варто про все говорити спокійно, відверто та зрозуміло. Не приховуючи правди, не нагнітаючи ситуації і не говорячи про це по кілька разів на день. Особливо, якщо самі діти про це не запитують. Тобто достатньо один раз з дітьми поговорити про безпеку під час надзвичайних ситуацій і більше до того не повертатися, інакше всі житимуть у постійному стресі.

Але якщо діти вимагають інформації, їм щось незрозуміло чи просто цікаво, то важливо такі відповіді давати. Недомовок не повинно бути, адже невідомість також лякає. Не маючи від вас інформації, діти можуть допридумувати чи шукати її десь в іншому місці.

Дуже важливо постійно повторювати дитині, що ви готові до всього, що ніколи не кините свою дитину і обов’язково її захистите. Частіше обіймайте своїх дітей та нагадуйте, що ви тут, ви поруч.

За що неможна карати дітей

Помилки. Діти на них вчаться.

Повільність. Діти вчяться поступово.

Активність. Навіть на людях це – нормально.

Відмінність від інших. Фізична чи психологічна.

Негативні емоції. Кожен має право на них.

Неуспішність у навчанні. Краще, хваліть за успішність.

Ненавмисна шкода. Дитина вчиться обережності.

Вимагання більшого. Дитина вчиться ставити цілі.

Незгода з батьками. Дитина вчиться бути особистістю. Пояснюйте, але будьте авторитетом.

Замість покарання краще демонструвати наслідки.

Швидкі дії, як вплинути на спокій:

Нервова система влаштована так: коли небезпечно тілу, усі знання не засвоюються. Тож перше, що треба зробити, — повернути безпеку своєму тілу. Якщо поруч із вами дитина, обійміть її і скажіть: “Я з тобою”. Якщо її рухи пришвидшені, треба говорити повільно, тихо й бути на рівні очей дитини.

Безпека для людей — це про режим дня, рутину. Робіть, усе, що ви запланували, якщо це можливо. Наприклад, піти в душ, поприбирати, поїсти, приготувати їжу.

Пам’ятайте, що треба пити воду. Коли симпатична система активна, у нас пересихає в роті. Якщо не хочете пити, хоча б змочіть губи чи пополощіть рот.

Треба їсти чи принаймні жувати. Коли ми жуємо, нервова система виходить зі стану паніки. Носіть із собою жуйки, цукерки. Ідеально, щоби було щось із вираженим смаком, аби повернути себе в стан мінімального спокою.

Слідкуйте за тим, аби ви та діти ходили в туалет. Історично склалося так: аби ссавці були в безпеці, у них мають бути позиви до сечовипускання й дефекації. Це треба, щоби стати легшим перед втечею. Якщо в стресовій ситуації ви відчуваєте, що з кишківником щось відбувається, це абсолютно нормально.

Візьміть у ліву руку якийсь предмет, який можете проконтролювати. Коли ми беремо щось у ліву руку, то, фактично, беремо під контроль усе, що відбувається в правій півкулі мозку. Усі тривожні думки й образи — це зокрема робота правої півкулі.

Що робити, якщо батьки почули від

дитини-дошкільняти нецензурні слова

Що робити, якщо батьки почули від дитини-дошкільняти нецензурні слова

Коли чадо, прийшовши із дитячого садка, ненав’язливо видає добірну нецензурну лайку, ласкаво дивлячись в очі батькам, їм стає моторошно.

Тата-мами впадають у відчай: ми такого не вчили! Що ж робити? Хтось у пориві гніву дістає ремінь, хтось плаче, а хтось намагається терпляче пояснювати, що такі слова говорити недобре… Який же вихід найоптимальніший?

Не поспішайте лаяти і карати
В наш час нецензурну мову можна почути не тільки в транспорті і на ринку, але навіть на дитячому дворовому майданчику. Повністю ізолювати дитину від впливу оточення не вдасться. Дитина дорослішає і вбирає в себе, як губка, все, що бачить і чує, не розбираючись, добре це чи погано.

Якщо ви чуєте, як 3-4-річна дитина раз у раз використовує десь почуте нецензурне слово, не поспішайте кидатися на неї зі звинуваченнями. Вона просто не зрозуміє, в чому винна. Якщо дитина перейняла ці слова у старших дітей, то їй здається, що так говорити – дуже круто. Вона намагається наслідувати тих, хто для неї авторитет. У такому разі батькам не варто реагувати дуже бурхливо: голосно жахатися або сильно дивуватися, оскільки це ще більше надасть завзяття малюку. Йому захочеться здивувати ще когось, наприклад, бабусю або виховательку. Так що для початку слід вдати, що ви нічого не чули. Тоді є ймовірність, що дитина просто забуде нехороші слова. Але якщо дитина зрозуміє, що ви сердитесь чи дратуєтеся, вона може спеціально вас провокувати, раз і раз повторюючи грубі слова. Так вона самостверджується, їй хочеться показати, що вона вже доросла і незалежна. Батькам потрібно спробувати пояснити, що це погані слова, що їх вживають тільки дуже дурні люди. Можна сказати так: “Ти ж розумний і вихований, навіщо ж повторювати всіляку дурницю?” Це має подіяти.

Поставте жорстку умову
Іноді варто відповісти дитині так, щоб у нього зникло завзяття використовувати грубі слова. Наприклад, якщо мама чує на свою адресу слово “дурепа”, то вона може відповісти так: “Оскільки я дурепа, значить, тобі нема чого зі мною гратися. Грайся сам, і ні про що мене не проси”. А якщо дитина буде використовувати погані слова на вулиці, граючи з іншими дітьми, потрібно суворо наголосити: “Почую ще одне таке слово, і ми йдемо додому”. Або пригрозити, що вона не піде у гості чи не буде кататися на гойдалках. Попередження не повинні бути голослівними. Якщо дитина не слухається, то потрібно негайно забирати її з дитячого майданчика, не кататися на гойдалках – словом, дати зрозуміти, що це не жарт.

“Давай підберемо інше слово!”
Буває, що дитина вживає погані слова тільки тоді, коли відчуває сильні емоції і не може їх інакше висловити. Як позитивні, так і негативні. Батькам слід пояснити, що, якщо дитина сердиться, ображається, або, навпаки, захоплюється, необов’язково використовувати грубі та негарні слова, можна підібрати більш прийнятні вислови. Наприклад: “я зараз лусну”, “мені дуже неприємно” або “це – казка!”, “ти – супер” і так далі. Необхідно більше читати разом із дитиною, поповнюючи її словниковий запас, щоб вона навчилася у персонажів висловлювати свої емоції. Водночас дуже важливо підбирати відповідні книжки, передачі, фільми. А ще стежити за тим, щоб дитина не цікавилася передачами та іграми, де використовується ненормативна лексика.

Діти копіюють батьків

Вдома в спілкуванні одне з одним за жодних обставин батьки не повинні використовувати нецензурні або просто грубі слова. Адже діти все чують. І те, що кажуть батьки, дитина вважає прийнятним для себе. Якщо ви зірвалися на крик і видали міцне слівце, то як потім будете переконувати дитину в тому, що не можна так висловлюватися? І все ж, якщо ви припустилися такої помилки, потрібно попросити вибачення у всіх членів сім’ї, пообіцявши, що більше ніколи такого не трапиться. Своє слово треба стримати, інакше все виховання зійде нанівець і дитина просто припинить вам довіряти.

Як звернути на себе увагу?
Часто діти, які відчувають дефіцит батьківської уваги, спеціально хамлять і використовують грубі слова, щоб хоч якось привернути до себе увагу батьків. Вони чекають, що їх хоча б насварять за погану поведінку. У такому разі мамі і татові слід більше часу приділяти дитині. Її потрібно хвалити за кожне, навіть невелике, досягнення і добру справу. Тоді бажання матюкатися відпаде саме собою.

Як завоювати авторитет?
Буває, що в групі дитячого садка дитина-заводій, що користується авторитетом, вводить в обіг грубу ненормативну лексику, а решта її копіюють. Так формується загальний стиль спілкування. Кожен хоче бути “як всі”. Інакше може виявитися вигнанцем і загальним посміховиськом. Дітям доводиться будинки бути зразковими і слухняними, а в садочку зовсім іншими: брутально спльовувати крізь зуби, використовувати міцне слівце, а під час сварки – увесь арсенал “гучних висловів” для більшої переконливості. У такій ситуації потрібно вдома спокійно поговорити з дитиною, переконавши її в тому, що повага до людини виникає не тому, що вона вміє лаятися, як всі, а тому, що вона – особистість, яка може жити за своїми правилами і переконаннями. Не варто нікого наслідувати і ні перед ким підлещуватися. Потрібно завойовувати повагу не лайкою і хамською поведінкою, а знаннями і вміннями. Наприклад, для цього потрібно навчитися ліпше всіх кататися на велосипеді (роликах, скейті), добре грати у футбол, вміти швидко читати, гарно малювати, розповідати цікаві історії і так далі.

Чим хлопчик відрізняється від дівчинки?
Будь-яка дитина 4-5 років проходить етап, коли починає жваво цікавитися статевими органами, відмінностями між хлопчиками і дівчатками. У цей період діти можуть підглядати одне за одним у вбиральні і дражнити, вживаючи назви інтимних частин тіла. Батькам слід терпляче пояснити, що у кожної людини є не тільки руки, ноги і голова, але й інші частини тіла, які грають важливу роль. І в цьому немає нічого ганебного або смішного.

Хлопчики і дівчатка трохи відрізняються одне від одного, так влаштувала природа, і в цьому теж немає нічого ганебного. Якщо в ранньому віці дитині дозволяється сказати вголос, що вона “хоче какати”, то в 4-5 років вона вже доросла, і тому не варто усім оголошувати про це. Як і називати вголос інтимні частини тіла. Це непристойно і нерозумно. А хіба хтось бажає бути дурником?

Дуже важливо спрямувати думки і енергію дитини в потрібне русло, щоб вона могла реалізувати свої здібності, самоствердитися і почуватися впевненіше серед однолітків. Для цього потрібно вибрати заняття до душі: карате, гімнастику, музику, малювання, конструювання. Тоді у дитини просто не буде ні часу, ні бажання копіювати тих, хто вміє лише лихословити і грубіянити. Дитині це буде просто нецікаво.

Рекомендації психолога батькам майбутнього першокласника

Батьки майбутнього першокласника, як це не дивно теж мають потребу в підготовці «до школи».
Найочевидніше - з переходом вашого дошкільника до шкільного життя значно зміниться і його режим дня. Тому батькам бажано обміркувати заздалегідь, як це позначиться на кожному з членів сім'ї. Необхідно вирішити, де і з ким буде перебувати дитина після школи. Можливо, у вас виникне необхідність навчити дитину користуватися побутовою технікою, відкривати замки, готувати собі нехитрий обід і, нарешті, дотримуватись «правил техніки безпеки». Вам буде набагато спокійніше, якщо підготовку до самостійного перебування першокласника будинку ви закінчите ще до 1 вересня. Продумайте всі можливі проблеми, з якими може зіткнутися дитина, і передбачити можливості екстреного зв'язку з батьками. А дитині не доведеться складні перші шкільні дні відчувати додатковий стрес від початку «самостійного» життя вдома протягом кількох годин.
Батькам потрібно бути готовими до того, що у дитини можуть виникнути складності. Кожен батько в глибині душі сподівається, що його дитина буде успішним учнем, лідером. І перші ж невдачі, які, на жаль, бувають у всіх дітей, дуже сильно розчаровують батьків, і батьки не можуть приховати ошукані ілюзії, сильно підриваючи самооцінку свого чада.
З надходженням в перший клас ваш Малюк стає Школярем і набуває нові права і нові обов'язки. Ваша терпляча і розуміюча позиція в цей період дуже важлива. Крім того, треба бути готовим до того, що до вашій дитини і оточуючі будуть ставитися інакше, більш вимогливо. І це стосується не тільки кондукторів у громадському транспорті.

Фізичний стан дитини
Якщо ваша дитина має хронічні захворювання або проблеми зі здоров'ям, то працювати над їх усуненням і профілактикою здоров'я майбутнього першокласника краще заздалегідь. З початком навчального року фізичне та психологічне навантаження на дитину зросте і це може несприятливо позначитися на його самопочутті.
Фахівці рекомендують крім обов'язкового обстеження дитини для збору даних в медичну карту першокласника відвідати окуліста, якщо у дитини є спадкова схильність до розвитку захворювань очей або у нього вже спостерігається зниження зору. Відвідування хірурга дуже бажано тим дошколятам, у яких є проблеми з поставою і схильність до розвитку сколіозу.
Також батькам варто звернути увагу на дрібну моторику дитини та її розвиток. Так, так, ту саму дрібну моторику, про яку вперто твердять всі фахівці з розвитку малюків, починаючи мало не з самого народження. Для школяра рівень розвитку дрібної моторики теж має значення. З початком навчання дитині доведеться опановувати навичками письма, а це потребує від дитини значних зусиль, і чим більше розвинута моторика руки, тим цей навик буде даватися простіше.

Режим дня
Якщо ваша дитина відвідувала дитячий сад, то режим підйому і відходу до сну не буде новим, якщо ж ні, то батькам варто подбати заздалегідь про те, щоб ранній підйом не став для дитини додатковим стресогенним фактором.
За кілька місяців до початку навчання починайте укладати дитину спати в певний час. Звичайно, будити дитину влітку щодня в 7 ранку без необхідності занадто жорстоке випробування, але простежити за тим, у скільки ваша дитина прокидається, і спробувати наблизити цей час до 8 - 9 години ранку можливо. Це значно полегшить життя з початком навчального року.
Режим дня дитини зміниться і в другій половині дня. Дитині необхідно буде виділити час для домашніх занять. У першому класі офіційно не задають домашніх завдань, але вчитель, як правило, намагається поступово привчити дітей до цього.

Впевненість у собі
Важливо, щоб дитина не відчувала почуття невпевненості в незнайомій обстановці. Переконайтеся, що ваша дитина твердо знає напам'ять свої прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, адресу.

Мотивація
На питання «чи Хочеш до школи?» більшість дошкільнят скажуть «Так!». Але, на жаль, вже після тижня навчання у значної частини першокласників відповідь на те ж питання змінюється на «Ні!».
Для вашого дошкільника школа представляється як якийсь ідеальний образ, сформований на основі власних вражень від занять на підготовчих курсах, перегляду кінофільмів і мультфільмів, розповідей дорослих і навіть мрій.
Як же дізнатися чого дитина чекає від навчання в школі? Як зробити так, щоб його не чекало розчарування?
Єдиний спосіб з'ясувати це - говорити зі своєю дитиною.
Розкажіть про своє шкільне життя, і про свій перший клас поділіться з дитиною власними враженнями і спогадами. Розкажіть смішні історії зі свого шкільного минулого, розкажіть про своїх друзів - однокласників. Влаштуйте сімейний вечір спогадів з переглядом фотографій вашої шкільної пори. Задоволення і користь отримає не тільки ваш майбутній першокласник, але і ви самі. Це, до того ж, привід побільше дізнатися про дитинство близьких людей.

Увага і пам'ять
Успіхи і невдачі в навчанні багато в чому залежать від розвитку пам'яті та уваги дитини. На щастя, і пам'ять і увага піддаються тренуванню. Коли мова йде про старших дошкольників, то найкращий спосіб розвитку їх пам'яті і вдосконалення уваги - гра. Звичайно, спеціально організована дорослим гра. Сама дитина займатися своїм розвитком в цьому віці ще не в змозі.
Для розвитку пам'яті та уваги розроблено безліч ігор і вправ, якими батьки можуть користуватися, займаючись зі своєю дитиною. Але існують корисні ігри, які можна застосовувати без спеціальної підготовки і в яких діти з задоволенням приймають участь.

Портфель для першокласника
Не позбавляйте малюка можливості зайвий раз помилуватися на себе з ранцем за спиною. Дуже важливо, щоб дитина не тільки приміряла його, а ще й освоїла простір портфеля - всі його відділення, кишеньки і застібки. Інакше перші 20 хвилин уроку будуть регулярно обертатися для нього пошуковою експедицією в портфельні надра.
Постарайтеся не гнатися за всякими досягненнями технічного прогресу в області канцелярії і відмовитися від пеналів з вбудованим будильником або говорять калькуляторів, які як міни вибухають саме в той момент, коли вчитель насилу добився в класі тиші. Пенал повинен бути простим у використанні і компактний, щоб не займати половину робочої поверхні парти.
Дуже важливо, так же пояснити дитині, що портфель це символ шкільного життя та іграшок без дозволу дорослих вхід туди заборонений. Завжди існує небезпека, що іграшки будуть використані не тільки на перервах, але і під час уроку, що загрожує ускладненнями відносин з учителем.

Практичні рекомендації батькам щодо адаптації першокласників

· Будіть дитину спокійно, прокинувшись, вона повинна побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не докоряйте за помилки і помилки, навіть якщо "вчора попереджали".

· Не квапте. Вміння розрахувати час - ваше завдання, і якщо це погано вдається, це не вина дитини.

· Не відправляйте дитину до школи без сніданку.

· Ні в якому разі не прощайтеся "попереджаючи": "Гляди, не балуйся! Щоб сьогодні не було поганих оцінок!" Побажайте йому успіху, підбадьорте, знайдіть кілька ласкавих слів - у нього попереду важкий день.

· Забудьте фразу "Що ти сьогодні отримав?" Зустрічайте дитину після школи спокійно, не обрушивайте на неї тисячу питань, дайте розслабитися. Якщо дитина занадто збуджена, якщо жадає поділитися, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім, вислухайте, це не забере багато часу.

· Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не питайтеся, нехай заспокоїться, тоді і розповість все сам.

· Вислухавши зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати прочухана, постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини. До речі, завжди не зайве вислухати обидві сторони і не поспішати з висновками.

· Після школи не поспішайте сідати за уроки, необхідно дві години відпочинку ( ще краще 1,5 години поспати) для відновлення сил. Низька працездатність з 14-16 годин.

· Не змушуйте робити уроки за один присід, після 15-20 хвилин занять необхідні 10-15 хвилин перерви, краще, якщо вона буде рухомою.

· Під час приготування уроків не сидіть над душею, дайте можливість дитині сидіти самому, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка "Не хвилюйся, у тебе все вийде! Давай розберемося разом! Я тобі допоможу!", похвала (навіть якщо не дуже виходить)- необхідні.

· У спілкуванні з дитиною намагайтеся уникати умов: "Якщо ти зробиш, то ..."

· Знайдіть протягом дня хоча б півгодини, коли ви будете належати дитині, не відволікаючись на інші справи. У цей момент найважливіше її турботи, радості і невдачі.

Виробіть єдину тактику спілкування всіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої розбіжності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без неї. Якщо щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом, лікарем, прочитайте літературу Пам'ятайте, що протягом року є критичні періоди, коли вчитися складніше, швидше настає втома, знижена працездатність. Це перші 4-6 тижнів для першокласників, кінець другої чверті, перший тиждень після зимових канікул, середина третьої чверті. У ці періоди слід бути особливо уважними до стану дитини.
Будьте уважні до скарг дитини на головний біль, втому, поганий стан.
Намагайтеся не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати завтрашню контрольну.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до дитячого садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років. У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).

Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо.

Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Для адаптаційного періоду характерна емоційна напруженість , занепокоєння або загальмованість. Все це результат надмірної психологічного навантаження, неадекватною віку дитини, одержуваної ним в дитячому садку або яслах .

Л.Н. Галігузова , О.О. Смірнова виділяють наступні причини стресових перевантажень:

1) тривале знаходження у великому колективі дітей , частина з яких може бути неприємна дитині;

2) суворі дисциплінарні правила , за невиконання яких слід покарання;

3) фрустрація якихось потреб дитини;

4) спілкування відразу з багатьма дорослими людьми, від яких залежить малюк, частина з яких може бути йому неприємна.

Н.Д. Ватутіна виділяє три групи дітей по - різному адаптуються до дитячого саду залежно від відмінностей у поведінці і потреби в спілкуванні. Перша група - це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими, в очікуванні тільки від них уваги, ласки, доброти, відомостей про навколишній. Друга - це діти, у яких вже сформувалася потреба у спілкуванні не тільки з близькими, але і з іншими дорослими, у спільних з ними діях і отриманні від них відомостей про навколишній. І, третя група - діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях і в спілкуванні з дорослими.

При надходженні в дошкільний заклад плачуть в основному діти, яких можна умовно віднести до першої групи (потреба в спілкуванні тільки з близькими людьми). Вони глибоко переживають розлуку з близькими, так як досвіду спілкування зі сторонніми не мають, не готові вступати з ними в контакт.

Автор зазначає що, чим вже коло спілкування в сім'ї, тим довший відбувається адаптування дитини в дитячому саду. Занепокоєння, плаксивість зберігаються в поведінці їх досить довго. Сформований в замкнутих умовах сім'ї навик спілкування призводить до того, що дитина не може переносити наявний у неї досвід спільних дій з дорослими в нові умови, і це посилює її розгубленість .

Діти , умовно віднесені до другої групи, до надходження в дитячий сад набули досвіду спілкування з дорослими, які не є членами сім'ї. Це досвід спілкування з далекими родичами, з сусідами. Перебуваючи в групі, вони постійно спостерігають за вихователем, наслідують його діям, ставлять запитання. Він цілком замінює їм близьких членів сім'ї, від нього вони дізнаються, як діяти в тому чи іншому випадку, з тим чи іншим предметом .

У дітей третьої групи чітко виявляється потреба в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими.

Характерною особливістю дітей, які з великим трудом звикають до умов дошкільного закладу, є слабка сформованість дій з предметами, які здійснюються переважно на рівні маніпуляцій.Ці діти не вміють зосереджуватися на грі, малоініціативні у виборі іграшок, недопитливі. Навіть найменші труднощі викликають у них небажання грати, капризи. Такі діти не вміють налагоджувати ділові контакти і віддають перевагу емоційним.

Таким чином, можна зробити висновок, що поряд з гігієнічними заходами щодо зміцнення здоров'я, приведенням режиму дня у відповідність з умовами дошкільного закладу, повинна проводитися цілеспрямована робота з формування у дитини відповідної віку форми спілкування з дорослими і розвитку предметної діяльності.

---

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садку?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного "сімейного кола".

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

---

Пам'ятка для батьків

1. Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.

2. Зацікавленість

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу "Ну якщо не сподобається, то не будеш ходити у дитячий садок" дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

3. Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю "процедуру" на цікаву гру – це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозку дитини.

4. Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї "ділову форму спілкування" з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

5. Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком – це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Як підпотувати малюка до вступу в дитячий садок

Ваш малюк підріс і збирається йти в дитячий садок. Отже настав час розібратися, як же йому допомогти підготуватися до вступу в новий світ. Насамперед підготувати треба себе, шановні батьки. Бо призвичаєння малюка до умов дитячого садка- це складний, та досить тривалий процес. І ні в якому разі не можна

підганяти дитину, та поспішати самим. Акщо вас чекають на роботі, то краще привчати дитину до дитячого садка за 4-6 місяців до виходу на роботу.

Позитивне налаштування та поінформованість допоможуть вашій дитині побудувати правильне уявлення про дитячий садок. Нехай дитина знає як там

цікаво, весело, гарно.

Важливо забезпечити дитину фізіологічним комфортом. Перш ніж вести дитину в дитячий садок, варто ознайомитися з режимом, за яким живе та вікова

група, в яку піде ваша дитина. Аби уникнути таких проблем- коли дитині пропонують їсти, а вона ще не зголодніла, коли дитина вже хоче спати, а за розкладом

в садку тільки починається обід. Фізіологічний дискомфорт тягне за собою емоційні зриви, нервові перевантаження.

Аби дитині було легко адаптуватися до дитячого садка, ії треба привчати до самостійності. Дитина потрібна вміти використовувати деякі предмети, вміти

висловлювати особисті бажання і потреби. Не забувайте частіще заохочувати та підтримувати дитину в будь яких ії починаннях. Упевненість у своїх

можливостях відіграє не останню роль у позитивно-емоційному ставленні дитини до дитячого садка.

В дитячому садку дуже багато незнайомих дітей та дорослих, з якими ващій дитині потрібно буде соціалізуватися, тому важливо навчити дитину ще до

вступу в дитячий садок спілкуватися з іншими. Спілкування з ровесникаи- одне з найважливіших джерел розвитку дитини. Контакт між дітьми дають їм додаткові

враження, позитивні переживання, відкривають можливість продемонструвати свої вміння. Під час спілкування одне з одним у малюків налагоджуються і

удосконалюються спільні практичні і ігрові дії, формуються вміння співвідносити, узгоджувати свої дії. Батьки мають потурбуватися про росширення контактів

дитини з незнайомими дорослими, навчити ії встановлювати контакти з ними, щоб забезпечити позитивне ставлення малюка до працівників дошкільного

закладу.

Підтримуйте свою дитину добрими словами, міцними обіймами, будьте терплячими і ваша дитина обов'язково адаптується до дитячого садка.

Як успішно подолати кризу 3 років

Кожному періоду розвитку дитини властиві свої потреби, способи взаємодії,моделі поведінки та усвідомлення себе. Досягнувши трирічного віку, малюк починає усвідомлювати, що він особистість. Це проявляється виникненням в мові слова "Я"

Ознаи кризи: впертість, негативізм, прагнення до самостійності, знецінення.

В цей період дитина буде сильно роздратовавана, вона сама не усвідомлює свій стан. Батьки повинні розуміти що це нормальний розвиток дитини в 3 роки.

Основним завданням батьків є підтримка і розуміння. Дайте дитині право вибору,нехай він відчує себе самостійним. Навчіться долати істерики. Навчіться відмовляти дитині в деяких ситуаціях. Проводьте разом з чадом більше часу разом та даруйте свою любов і розуміння.

Як правильно виховувати впевнену у собі дитину

Інколи для того, щоб відважитись на кординальні зміни, прийняти складне рішення, нам не вистачає впевненості. А все тому, що з дитинства ми боїмось невдач та можливості когось розчарувати. Впевненість в собі- це один із найкращих подарунків, який батьки можуть зробити своїй дитині. Якщо ви бажаєте бачити свою дитину впевненої, то ці рекомендації саме для вам.

1. Цінуйте зусилля дитини, незважаючи на те, досягла вона успіху чи ні.

2. Заохочуйте дитину до практикування чогось нового.

3. Дозвольте дитині самостійно вирішувати проблеми.

4. Заохочуйте цікавість.

5. Не критикуйте дитину.

6. Сприймайте помилки як шанс навчитись чогось.

7. Вчіть дитину того, що самі знаєте.

8. Підтримуйте дитину, навіть коли в її життє стається неприєність.

9. Повторюйте кожен день ващій дитині що вона все зможе.

Бажаю вам успіхів.

Адаптація дитини до дошкільного закладу

Дошкільне дитинство – великий і відповідальний період психологічного розвитку дитини – це вік початкового, фактичного становлення особистості.

Порушення будь-якої ланки механізму психологічної структури розвитку дитини може суттєво вплинути на її подальший розвиток. Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок (разом з родиною) бере на себе функції виховання та формування особистості. Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових умов, режиму; процес адаптації у них проходить легко й безболізно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Під час адаптації дитини до дошкільного закладу велике значення у забезпеченні психологічного комфорту має особистісно зорієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог виховання в родині і в дитячому садку. Важливо з’ясувати стиль виховання в родині, вимоги батьків до дитини, режим дня дитини вдома, настрій протягом дня, загальний стиль поведінки тощо.

Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболізно, необхідно підготувати її до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати. Не слід з першого дня залишати дитину у дитячому садку до вечора, тривалість перебування її в новому колективі має становити півтори – дві з половиною години на день і поступово збільшуватися. Краще в перші дні приводити дитину лише на прогулянки, оскільки така ситуація звична для неї, їй легше зорієнтуватися в ній, познайомитися із дітьми та вихователями.

Але слід пам’ятати про таку особливість дітей, яку можна назвати «зараженням емоціями»: почне плакати одна дитина, її «підтримає» інша; дитина яка щойно почала відвідувати дошкільний заклад, може стати свідком плачу і негативних емоцій інших дітей під час прощання з батьками. Немає сенсу говорити про те, як така ситуація вплине на її настрій. Тому бажано приводити дитину до дитячого садка в другій половині дня, на вечірню прогулянку. Тоді можна звернути її увагу на те, як батьки приходять по дітей, як вони радісно зустрічаються, як діти прощаються одне з одним, домовляються про завтрашню прогулянку. Такий позитивний досвід значно полегшує процес адаптації. Буває що дитина не плаче, але і не грає: вона пригнічена. Такий стан повинен турбувати не менше, ніж плач або вередування. Час перебування дітей у групі до мінімуму, а домашні умови перебування наблизити до режиму дитячого садка, організувати вправи на самостійність, щоб дитина навчилась сама обслуговувати себе. Батьки можуть пройти в групову кімнату разом з дитиною. Підтримка, турбота, впевненість у тому, що мама поруч, допомагає дитині освоїтися в новій обстановці, установити стосунки з виховатилем, з дітьми. Мати може разом з дитиною розглянути іграшки, предмети побуту, спальню, погратися з дітьми. Присутність близької людини дає дитині можливість спокійніше орієнтуватися в нових умовах. Важливу роль у звиканні до нових умов відіграє інтимізація предметів, можливість принести із собою свої іграшки. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості; улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від прощання.

Вихователі, батьки повинні поводитися таким чином, щоб дитина відчула, що її люблять, пілкуються про неї, сприймають такою, якою вона є.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Адаптація - це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші - менш упевнені, більше спостерігають, деякі - виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: відсутність режиму вдома, невміння гратися, не сформованість навичок самообслуговування. Проте основна причина - недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно приготувати її до цього.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО АДАПТАЦІЇ МАЛЮКА

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини страви, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в быльш ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а також вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив для дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там змусять ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

5. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.

7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, якщо є така можливість, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

8. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

9. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

11. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно…

І на кінець, ніколи не забувайте казати дитині, як сильно ви її ЛЮБИТЕ, таких слів ніколи багато не буває, і це стосується не тільки адаптаційного періоду!

Легкої вам адаптації!

Вікові кризи дитини

При словах "вікова криза" найчастіше згадується словосполучення "40 років". Про вікові кризи в дошкільнят говорять набагато менше, і найчастіше батьки просто сприймають поведінку маляти як хандру, котру ще століття тому лікували різкою чи ремінцем. Але не поспішайте хапатися за історично випробувані ліки: не все так просто, однак і не все так страшно, як вам здається...

Всі батьки, бабусі, дідусі знають з власного досвіду, що таке дитяча криза 1 року, 3 років, 7 років.

Безпосередність, імпульсивність, яскрава емоційність, надмірна активність і допитливість характеризують дошкільня. Ці риси, які в дорослих уже давно пішли в минуле, викликають постійне бажання здійснити на дитину виховний вплив.

Але щоб цей "виховний вплив" пішов на користь і вам, і дитині, необхідно не просто наполягати на своєму дорослому рішенні, а розуміти природу дитячої психіки й закономірності її розвитку.

Видатний психолог Л.С.Виготський писав "Розвиток дитини - це не що інше, як постійний перехід від одного вікового щабля до іншого, пов'язаний зі зміною й розбудовою особистості дитини..."

Отже, кризи чергуються зі стабільними періодами розвитку. Спокійні періоди розвитку дошкільняти:

- від народження до року

- від року до трьох років

- від 3 до 7 років

Кожен стабільний період завершується кризою розвитку. Навіщо ж вони потрібні, ці кризи?

Справа в тому, що до кінця кожного стабільного періоду в дитини повинна сформуватися певна риса, яка дозволить малюку повноцінно розвиватися в наступній стадії. Ця риса необхідна для подальшого нормального психічного розвитку дитини. Якщо ця риса не сформується (або формується неналежним чином), то особистісний розвиток гальмується й веде до виникнення комплексів і небажаних рис характеру дитини (які виявляться значно пізніше).

Отже, що це за риси:

- до кінця першого року життя формується "базова довіра", тобто дитина відчуває довіру до матері, до світу, відчуття "я гарна, мама гарна, світ гарний". Ця риса дозволяє дитині активно й без побоювання освоювати навколишній простір, коли вона починає ходити. Це означає, що дитина психологічно дозріла для того, щоб активно "перевіряти на зуб" усе, що попадає в її поле зору. Для неї все добре, вона не має відчуття небезпеки, тому часто залазить туди, куди не треба (або небезпечно) і ніякі угоди й заборони мами її не зупиняють. Криза 1 року починається, коли дитина постійно тікає, не слухається, скрізь лізе, все хапає й т.д.

- до третього року життя в дитини формується "самостійність", тобто здатність здійснювати дії самостійно, без мами. І це знамените "я сама" припадає саме на 3-річний вік. Ця риса дозволяє дитині активно відстоювати свою позицію, право на свою думку. Дитина вимагає поваги до себе як до рівної.

Це викликає хвилю обурення в батьків, оскільки 3-річну дитину ще важко назвати дорослою, і давати їй повну свободу дій та самостійність не завжди можливо.

- до 6-7 років у дитини формується "ініціативність", тобто здатність фантазувати, вигадувати щось своє, пропонувати своє рішення й діяти в цьому напрямку для реалізації своїх задумів. По-іншому ініціативність проявляється в пізнавальній активності, тобто в бажанні дізнаватися щось нове. Криза починається, коли маля йде в школу і якщо в нього не сформувався пізнавальний інтерес. Доводиться виконувати нудні (для деяких), складні, незрозумілі, непотрібні завдання, гра закінчилася.

Батьки дивуються, чому з дитиною відбуваються такі зміни.

Насправді в дітей просто з'являються нові потреби, а старі форми задоволення цих потреб заважають дитині й перестають її влаштовувати.

Дитина готова переходити на новий рівень відносин, але часто буває, що не готові батьки, які всіляко стримують дитину на попередньому етапі відносин.

Тому кризи розвитку - це не причина негативного й бунтарського поводження дитини, це тільки прояви й симптом того, що дитина дорослішає, а батьки не готові підлаштовуватися під нові потреби свого чада.

Розвиток пам’яті у дошкільника

Протягом дошкільного віку відбувається розвиток пам’яті. У дітей безліч запитань – мозок постійно потребує нової інформації. В цей період пам’ять по швидкості розвитку випереджає інші властивості. Дитина розглядає малюнок – і згадує, бачить незвичний предмет – і починає розмірковувати, пригадувати щось зі свого життєвого досвіду.
• У 2-3 роки помітну роль у розвитку пам’яті відіграє упізнавання. Однак усе більшого значення починає набувати відтворення.
• У середньому та старшому дошкільному віці продовжується інтенсивний розвиток образної пам’яті (запам’ятовування предметів і їх зображення).

Дуже часто, спостерігаючи, як легко дитина засвоює нову інформацію, дорослі роблять передчасні висновки та сподівання. Однак легкість, з якою малюк дошкільного віку запам’ятовує віршики, лічилки, загадки, казки та мультфільми, пояснюється бурхливим розвитком його природної пам’яті. Дитина запам’ятовує все яскраве, незвичне, красиве, те, що привертає увагу. Малюк робить це мимовільно, не бажаючи того.

Дошкільний період – час, коли переважає природна, безпосередня, мимовільна пам’ять.

У 5-7 років у дитини починає проявлятися довільна пам’ять. Вона вже вміє розглядати предмети, може вести цілеспрямоване спостереження, у неї розвивається довільна увага і з’являються елементи довільної пам’яті. Елементи довільного запам’ятовування – це головне досягнення дошкільняти.

Довільна пам’ять проявляється у ситуаціях, коли малюк самостійно ставить ціль: запам’ятати і згадати. Отже, розвиток довільної пам’ятіпочинається з того моменту, коли дитина самостійно ставить перед собою завдання – запам’ятати. Довільне запам’ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли матеріал, який треба закарбувати в пам’яті, стає змістом активної діяльності малюка. Бажання дитини запам’ятати потрібно всіляко підтримувати, це передумова успішного розвитку не тільки пам’яті, але й інших пізнавальних здібностей: сприйняття, уваги, мислення, уявлення й уяви.

Розвиток довільної пам’яті сприяє розвитку опосередкованої пам’яті – найбільш продуктивної. Перші кроки цього розвитку обумовлені особливостями матеріалу, що запам’ятовується: яскравістю, доступністю, незвичністю, наочністю тощо. Надалі можна посилювати пам’ять дитини, проводячи роботу з формування умінь, групуючи, класифікуючи об’єкти, узагальнюючи засвоєні знання і використовуючи результати цих узагальнень у нових пізнавальних і практичних ситуаціях.

Під впливом навчання формується логічна пам’ять. При цьому саме від дорослого залежить її ефективність. Для розвитку логічної пам’яті важливо навчитися розуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати) матеріал, а вже потім заучувати його.

Головною причиною невміння покращувати пам’ять є відсутність інформації щодо засобів досягнення цієї мети. А дехто вважає, що пам’ять – здібність природжена, отже, удосконаленню не підлягає. Однак дитині потрібно допомагати запам’ятовувати, її слід учити контролювати правильність запам’ятовування. Це є однією з найважливіших умов успішної адаптації малюка до школи, навчання та постійного розумового навантаження.

Боротьба дитини за самостійність.

Як уникнути конфліктів

Конфлікт між особистістю дитини й тим, чого очікують від неї дорослі - звичайна сімейна ситуація. Небезпечними є не демонстративні дії дитини, а те що їх викликало. Скоріш за все це невпевненість в собі, труднощі у спілкуванні чи навчанні, надмірна образливість, занижена самооцінка. Але ж так не хочеться, щоб дитина виросла вразливою, щоб вона провокувала своєю незахищеністю нападки з боку інших людей. Адже зачіпають того, хто легко піддається образі.

Чим слабкіша воля дитини, тим вона легше піддається диктату батьків, відмовляється від власних поглядів, приймаючи батьківські установки. Але якщо Ваша дитина здатна супротивитися, то починаються «бойові дії». Це її боротьба за відновлення справедливості, її відповідь на приниження своєї гідності чи применшення суверенітету.

Дітям подобається грати «ображених», виражаючи свій протест повільністю, скаргами на недугу, демонстративним неслуханням, відмовами щось їсти, навмисним заїканням, емоційними вибухами, безкінечними і безглуздими запитаннями. Так вони намагаються відстоювати свою незалежність у сім'ї. Для власного самоутвердження малята, часом варварськими способами привертають до себе увагу - одна дівчинка постригла кота, хоча знала, що коти не стрижуться, перекрутила пластилін на м'ясорубці, усвідомлюючи, що пластилінові ковбаски не смачні, вилізла і стала на підвіконні, знаючи про небезпеку такого вчинку. Так, жаль кота, тривожно за донечку, довго прийдеться відмивати м'ясорубку - і все ж ... треба позбавитися миттєвого обурення й намагатися зрозуміти : можливо у своїй поведінці дівчинка малює знаки своєї внутрішньої психологічної біди. Треба розшифрувати ці знаки, а не хапатися за свої батьківські інструменти насилля. Погано, якщо в житті Вашої дитини першими словами будуть «мама», «тато» і «не можна». «Можна!» - сказала мама: «Усе можна, але давай подумаємо, чи вдало це вийде». А вийшло і справді не дуже добре: захворів підстрижений кіт, зіпсована м'ясорубка, але донечка вчинила так, як бажала. Не варто боятися невдачі - важливо намагатися не дати дитині накопичити в собі нерозв'язані проблеми. Яка корись від постійного пригнічення та покарання малюка, з'ясування її провини, від безжального визначення її негативних якостей? Дитина або зламається під вантажем своєї непридатності, або стане «бунтарем». Що потрібно батькам? Терпіння, розуміння, відповідальність, любов.

Що потрібно дитині? Знайти ту маленьку, необхідну для її здоров'я нішу, яка перебуває між боротьбою та покірністю.

Відмовившись від насилля у сім'ї, ми прокладаємо місток від серця до розуму, визначаємо у дитині союз із самою собою, з іншими, а це - притік життєвої енергії.

Ви бажаєте, щоб Ваша дитина була врівноваженою? Не чиніть так, щоб її воля перетворилася у впертість, боягузтво чи пасивність. Таке може трапитись від Вашої батьківської упередженості. Не вступайте «в бій» із власною дитиною без крайньої необхідності, не піддавайтеся на її провокації. Зрештою, задійте весь свій гумор. Не реагуйте на кожний вчинок малюка безпосередньо, не міряйте її вчинки за дорослими нормами. У дітей можуть бути цілком несподівані мотиви чинити саме так. Пам'ятаймо, що ствердний кивок, слова любові, душевне тепло посилають життєву енергію, а гірка посмішка, злі слова - ослабляють, ваше здоров'я і здоров'я Вашої дитини підтримають довіра, дружелюбність, повага, вдячність і, звичайно любов.

Емоційне неблагополуччя та його причини

Під емоційним неблагополуччям розуміється негативне самопочуття дитини, яке спричиняється багатьма чинниками. Головним постає незадоволеність малюка спілкуванням із дорослими, насамперед із батьками та однолітками. Недолік тепла, пещення, розлад між членами родини, відсутність тісних емоційних контактів з близькими людьми призводять до формування у дитини тривожно - песимістичних особистісних очікувань. Їх характеризує невпевненість малюка, почуття незахищеності, іноді страх у зв'язку із прогнозованим негативним ставленням дорослого. Таке ставлення дорослого провокує в дитини впертість, небажання підкорятись вимогам.

Порушення поведінки дітей:

Агресивність - задиркуватий, часто свариться з дітьми, мучить оточуючих, ображає їх, неслухняний, прискіпливий, постійно висуває батькам свої вимоги, провокує їх, ревнує до братів і сестер, скаржиться, що його не люблять, свариться з однолітками чим викликає гнів інших дітей, невгамовний, буйний, поводиться як тиран - схильний до нападів агресії, занадто багато розмовляє, ламає свої іграшки, речі.

Надактивний - перебуває у постійному русі, метушливий, багато розмовляє, говорить нісенітниці, спить не спокійно, нервово обкушує нігті, не вміє чекати, відокремлений.

Сором'язливий -не любить самітність, приховує свої почуття, намагається триматися в тіні, не бере участі в грубих іграх, воліє йти далеко від домівки, полохливий, нетовариський.

Боязкий - схильний до головного болю, болю в животі, легко виникає блювота, страх перед дитячим садком, легко погоджується, що винуватий, скаржиться на те, що його не люблять, порушення сну - не хоче спати на самоті, боїться вночі, складно заучує матеріал, легко відволікається.

Гіперактивна дитина

Погодьтеся, якщо вам зустрінеться тиха, спокійна й слухняна дитина, це щонайменше насторожить! Відразу починаєш думати: "Ой, з ним щось не так?" Та чи нормально, коли дитина 24 години на добу стрибає на очах своїх очманілих батьків? Де межа між нормою й "перебором"? Активна дитина - це чудово! Бадорість свідчить, що малюк здоровий (став би хворий стрибати диванами), його батьки цілком адекватні, не перегинають палки із вихованням, етикетом й іншими шкідливими для дитячої психіки дурницями. Маля бігає й стрибає, ламає й складає, розкидає й збирає, трощить і будує, а ще б'ється, кусається, танцює, співає, кричить - і все це майже одночасно. Тільки ставши мамою такого скарбу, розумієш щирий зміст старої доброї приповідки: "Який же ти гарний, коли спиш!"
Але якщо усе так природньо, чому неврологи в один голос називають гіперактивність патологією й так норовлять прописати непосиді заспокійливі? Виявляється, існує велика різниця між просто активністю й нав'язливою перезбудливістю. Тест на гіперактивність схожий на дитячу гру із серії "Знайди 5 відмінностей"...
Отже, активна дитина:
• Більшу частину дня "не сидить на місці", віддає перевагу рухливим іграм, а не пасивним (пазли, конструктори). Проте, якщо її зацікавити - може книжку з мамою почитати, пазл зібрати тощо.
• Швидко й багато говорить, задає нескінченну кількість запитань.
• Порушення сну й травлення (кишкові розлади) - швидше виключення, трапляються досить рідко.
• Малюк активний та не скрізь. Приміром, неспокійний і непосидючий удома, але спокійний у садку, серед малознайомих людей.
• Він неагресивний. Тобто випадково або в запалі конфлікту може й відлупцювати "колегу з пісочниці", але сам рідко провокує скандал.
Гіперактивна дитина:
♦ Перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, навіть якщо утомилась продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче й істерить.
♦ Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.
♦ Малюка неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. У нього часто виникають кишкові розлади, алергічні реакції.
♦ Дитина - некерована, при цьому зовсім не реагує на заборони й обмеження. У будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.
♦Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію - б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: ціпок, каміння...

Звідки ноги ростуть?
Основна відмінність гіперактивності від активності як характерологічної риси в тім, що це наслідок особливостей пологів та порушень розвитку протягом першого року життя. У групу ризику входять дітки, які народилися в результаті кесаревого розтину, важких патологічних пологів, малюки на штучному вигодовуванні, зокрема ті, що народилися з маленькою вагою, невиношені. З огляду на те, що екологія й темп сучасного життя залишають бажати кращого, не дивно, чому гіперактивні діти не рідкість, а скоріше норма сьогодння. Варто обмовитися: не всі діти, що входять у групу ризику, обов'язково є гіперактивними! Та й згодом, якщо всі "непорозуміння" (неспокійність, істеричність, кольки, порушення сну) не зникли до першого дня народження маляти, те їх не пізно привести в норму після.

Спокій, тільки спокій!
Що потрібно зробити, щоб маля позбулося від "надлишків" активності? Створити йому певні умови життя. Сюди входить спокійна психологічна обстановка в родині, чіткий режим дня (з обов'язковими прогулянками на свіжому повітрі, де є можливість виплеснути енергію). Батькам теж варто бути готовими до змін. Якщо ви самі дуже емоційні й неврівноважені, постійно скрізь запізнюєтеся, квапитеся, то настав час починати працювати над собою. Припиняймо бігти стрімголов у садочок, кваплячи дитину,намагаємося менше дратуватися, раптово змінювати плани. Скажіть собі: "Чіткий розпорядок дня" і намагайтеся стати більш організованими.

А також скористайся такими порадами:
♥ Малюк не винний, що він такий "живчик", тому марне його лаяти, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лиш зниження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності і неможливості догодити мамі й татові.
♥ Навчити дитину керувати собою - ваше першочергове завдання. Контролювати свої емоції допоможуть "агресивні" ігри. Негативні емоції є в кожного, у тому числі й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу, скажіть малюку: "Хочеш бити - бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)". Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть його це робити.
♥ У вихованні необхідно уникати двох крайностей - проявів надмірної м'якості й висування надто високих вимог. Не можна допускати вседозволеності: чітко роз'ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон й обмежень варто звести до розумного мінімуму.
♥ Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення. На прикладі відносно простих справ потрібно навчити правильно розподіляти сили.
♥ Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків й ін).
♥ У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.

♥ "Рух - це життя", недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.
♥ Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із учителем або батьками.
♥ Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині гпдзвичвйно важливо дотримуватися золотої середини в харчуванні: менше смаженого, гострого, соленого, копченого, більше вареного, тушкованого й свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти - не змушуйте її!
♥ Підготуйте своєму непосиді "поле для маневрів": активні види спорту для нього - просто панацея.
♥ Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, підтримайте її ("Тобі цікаво це, давай подивимося..."), але після задоволення цікавості намагайтеся повернутися до попереднього заняття й довести його до кінця.
♥ Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним "рецепт" знаходження внутрішньої гармонії - це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Гарний психолог підкаже вам, що це може бути арттерапія, казкотерапія, можливо медитація.
♥ Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

І все?, - запитаєте ви, - а як же патології й відхилення, якими так залякали в кабінеті невролога? Ризик є, але заспокійливими проблему не вирішити. Адже що роблять ліки? Вони придушують активність дитини, як би гальмують її, але причина залишається. Гіперактивність - це не хвороба, це невелике відхилення від норми, але при цьому й махати на неї рукою, мов, саме пройде, теж не вихід. На жаль, може й не пройти. Такий підліток може зіштовхнутися з проблемами в школі, йому важко буде будувати відносини з однолітками й старшими, втримати його під турботливим маминим крилом, також, навряд чи вдасться.

Дитина і комп′ютер

Ще 50 років тому дивиною були телевізори. Сьогодні важко уявити своїх дітей без комп'ютера. Це і програвач музики для малят і дорослих, з його допомогою можна впізнавати навколишній світ дошкільникові, він може стати хорошим другом в приготуванні уроків школярам, про невичерпні можливості в пізнавальній і навіть науковій діяльності студентів годі і говорити. Але це твориво людини не є досконалим. При роботі на комп'ютері організм людини отримує певні навантаження, що характеризуються розумовою, зоровою і фізичною напругою. Проведені спеціальні дослідження впливу комп'ютерної техніки на дитячий організм показали, що під час роботи за комп'ютером слід дотримуватися певних правил, щоб не нашкодити своєму здоров'ю: не зіпсувати очі, не скривити хребет і т.д.

Тому, купуючи комп'ютер дитині потрібно пам'ятати декілька корисних рекомендацій, дотримання яких знижують несприятливий вплив комп'ютера на здоров'я дитини.

1. Найжорсткіші вимоги необхідно пред'являти до монітора. Монітор повинен відповідати міжнародним стандартам безпеки - MPR II або ТСО 99, мати маркування LR- Low radiation. Частота кадрової розгортки повинна бути не менше 70 Гц. Розмір зерна не повинен перевищувати 0,25-0,28 мм.
На сучасному етапі кращими по безпеці визнаються монітори на рідких кристалах, системи LCD. Монітор з електронно-променевим кінескопом обов'язково повинен бути встановлений задньою стінкою до стіни. Сам комп'ютер (системний блок) повинен бути не раніше 1997 року випуску, що відповідає рівню Pentium II.
2. Дитина до 6 років повинна проводити за комп'ютером не більше 10-15 хв. і то не щодня. Для дітей 7-12 років обмеження становить 20 хв. на день. Старшим дітям можна сидіти за комп'ютером не більше години в день. Для дітей, що відносяться до групи ризику за станом зору, час, проведений біля комп'ютера, потрібно дозувати індивідуально. При цьому періодичність занять з дитиною повинна бути не більш 2-х разів на тиждень.
3. Важливо щоб на монітор не потрапляло світло і не падали відблиски від лампи. Краще розташувати його в кутку, але так, щоб задня поверхня не впиралася в стіну. Але при цьому комп'ютерне місце повинно бути добре освітлене.
4.Комп'ютер повинен встановлюватися в добре провітрюваному приміщенні, де регулярно проводиться вологе прибирання.
5. Розміри комп'ютерного столу й стільця повинні відповідати зросту дитини.Прослідкуйте, щоб вона рівно тримала спину, не клала ногу на ногу, не занадто перегинала зап'ясток, не задирала голови. Для зручності можна покласти під ноги підставку. Екран потрібно розташувати так, щоб по відношенню до центру дисплея погляд падав трохи зверху вниз, під кутом 10-20°. Перевірте, чи рівно стоїть монітор, чи не доводиться дитині повертатися до нього. Найкраще розташувати монітор на такій відстані, щоб дитина могла торкнутися до нього кінчиками пальців витягнутої руки.
6.Крім виконання спеціальної гімнастики, потурбуйтеся про те, щоб дивлячись в монітор, дитячі очі не страждали від занадто яскравих кольорів екранної картинки. Не полінуйтеся „пограти" з настроювачами монітора, відрегулюйте яскравість і контрастність так, щоб вам було якнайкомфортніше.
В молодшому шкільному віці діти активно пізнають світ. Психологи відзначають, що робота на комп'ютері розвиває увагу. Але від користі до шкоди - один крок: помірне перебування за комп'ютером поліпшує концентрацію уваги, занадто довге - погіршує/

Дитячі cтрахи, як з ними боротися?

Деякі дитячі страхи дошкільного віку вважаються цілком нормальними. Психологи для кожного етапу дорослішання дітей виділяють т.зв. вікові страхи. Причини, залежать від особистості маленької людини, набутих і вроджених якостей її психіки та розвитку.

Функціонально страх служить попередженням про майбутню небезпеку, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення. У випадку, коли страх досягає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав'язати стереотипи поведінки - втеча, заціпеніння, захисну агресію.

Для подолання страхів можна звернутися до малювання. Запропонуйте дитині намалювати «Свій страх». Таким чином, у дитини буде можливість виплеснути свій страх, а у батьків можливість, краще зрозуміти чого саме так боїться дитина. У дитячих страхів як правило присутні темні фарби, багато штрихування. Іноді дитина в процесі малювання може заплакати, таким чином, вона звільняється від своїх переживань. Пожалійте її, підтримайте. Після того, як малюнок завершений, запитаєте, що вона хоче зробити з ним. Іноді дітям хочеться порвати малюнок, спалити його, викинути у смітник. Дозвольте дитині це зробити. Наступний етапом малювання можуть бути малюнки на тему «Я сміливий», «Перемога над страхом». Нехай дитина протягом кількох днів виконує подібні завдання, відчуваючи себе кожен раз переможцем над власними побоюваннями. Після виконання кожного малюнка -запитуйте, що дитина хоче з ним зробити.

Це найбільш популярна методика. Вона корисна для корекції різноманітних страхів, але перш за все тих, які породжуються уявою: страх хвороби, нападу, стихійного лиха, транспорту, казкових персонажів та ін. Графічне зображення страхів вимагає вольових зусиль та знижує тривожні очікування їх реалізації.

У процесі малювання відбувається «пожвавлення» почуття страху, але разом з тим і усвідомлення умовного характеру його зображення. Об'єкт страху свідомо піддається маніпуляції і творчо перетвориться.

Коли малює дитина, велике значення приділяється колірному рішенню проблеми. Деякі автори наполягають на необхідності малювати страх тільки чорним кольором, який асоціюється з ніччю.

Причому дитину треба навчити бачити в чорному просторі аркуша красу, благородство, зірки, з якими пов'язані легенди.

Досить ефективним способом боротьби зі страхами є вигадування казок та історій, оповідань. Придумайте разом з дитиною казку про хлопчика або дівчинку, який або яка боялися. Якщо історія дитини виходить похмурою, допоможіть її додати в неї чарівні інструменти та добрих помічників, які допоможуть герою перемогти зло.

Наступним етапом казки є її програвання або створення до неї ілюстрацій, що в свою чергу сприяє досягненню більш стійкого позитивного результату.

Дитині краще пояснити, що боятися - це нормально, і ніколи не лайте за те, що вона не може заснути.

Справитися з страхом темряви дитина зможе і сама - рано чи пізно. Але чим раніше це станеться, тим легше буде життя дитини та її батьків. Допомогти батьки можна декількома нескладними установками:

1. Запитайте в дитини, чого саме вона боїться - чудовиськ, грабіжників, барабашки і т.п. Якщо отримаєте відповідь, обговоріть фантазію та поясніть, чому страхи малюка не можуть реалізуватися.

2. Не залякуйте дитину зайвий раз, не розповідайте страшилок, якщо вона відмовляється їсти обід або чистити зуби. Допоможіть їй усвідомити, що у себе вдома вона знаходиться у повній безпеці. Якщо довго та методично демонструвати дитині, що її будинок – безпечна фортеця, це дасть свої плоди.

3. Якщо дитина не може побачити, що відбувається поряд з нию, вона інстинктивно починає прислухатися - і обов'язково почує які-небудь шелест або скрипи. Спробуйте заглушити ці звуки негучною мелодійною музикою - можливо, під неї дитина засне швидше.

4. Слідкуйте за тим, щоб дитина не дивився багато страшилок, не грала у відео-ігри, з монстрами і привидами. Вони тільки додадуть вразливій дитині впевненості в тому, що з темряви може вилізти щось страшне.

5. Важливо, щоб постіль, спальня стали місцем, де дитина заспокоюється, а не місцем, де вона відчуває страх.

В останньому випадку ліжко і спальня можуть викликати у неї негативні емоції. А кімната, що викликає такі емоції, стає вмістилищем усіляких страхів.

Якщо у дитини страх темряви та кошмарні сни виявляються регулярно, протягом, тривалого проміжку часу, наприклад, більше півроку, то на це потрібно звернути пильну увагу і звернутися по допомогу до психолога. Самим з цією проблемою впоратися важко.

Однією з причин нічного страху може бути погана обстановка в сім'ї. Часті сварки батьків, негативна атмосфера провокує підвищену нервозність у дитини. Необхідно обов'язково завжди уникати конфліктів у присутності дитини, вона відчуває набагато більше, ніж думають батьки. Поставтеся так само серйозно до раціону і режиму своєї дитини.

Гра з страхом.

Завдання: навчити дитину відчувати позитивні емоції, що сприятливо впливає на її психіку. Позитивні емоційні стани, що виникають у дітей в процесі спеціально організованих ситуацій успіху та перемоги, закріплюють потребу в переживаннях щастя, радості, задоволення від гри та спілкування.

Метод не є специфічним для корекції страхів. Однак поліпшення стану емоційно-мотиваційної сфери особистості дитини знижує побоювання, тривожність, страх чого або кого-небудь.

Розігрування ситуації взаємодії з предметом страху.

Для гри «в страх» підбирається сюжет і предмети, що символізують те, чого дитина боїться (собаку, привид та ін.) Розігруючи сюжети з цими предметами, вона може «розправитися» зі своїм страхом, у символічній формі програвати свої емоції та відреагувати, таким чином, знімаючи напругу від стресового впливу.

Корисний прийом спрямованого фантазування: «Закрий очі і уяви, що ти виріс. Чого можна боятися тепер? »

Гра з темрявою, коли дитина забігає на секунду в темну кімнату і повертається в освітлене приміщення, являє собою перехід від стану небезпеки до стану безпеки.

Відомо, що страх темряви - один з найбільш поширених дитячих страхів. Він часто пов'язаний зі страхом невідомості. Діти вважають, що дорослі обманюють їх, коли говорять, що насправді в темній кімнаті нічого страшного немає. Просто чудовиська ховаються, коли хтось входить і запалює світло. Образи об'єктів, які лякають нерідко є проекцією злості, роздратування або поганого настрою дитини. Вони містять негативні емоції та почуття, з якими важко впоратися самостійно. Тому необхідно допомогти дитині відчути себе більш сильною перед уявною небезпекою, навчитися володіти собою.

Ненав'язливо пояснювати природу страхів допомагають історії, які починаються словами: «Жила-була дівчинка, схожа на тебе ...».

Вербалізація страху.

Як відомо, «страшилки» різного змісту - один з видів своєрідного дитячого фольклору. Пишучи і розповідаючи «страшилку», дитина самостійно моделює емоційне подолання своїх страхів. Вербалізація страхів викликає чуттєву відповідь, емоційне переключення, яке виступає в ролі психологічного захисту.

Деякі дитячі страхи дошкільного віку вважаються цілком нормальними. Психологи для кожного етапу дорослішання дітей виділяють т.зв. вікові страхи. Причини, залежать від особистості маленької людини, набутих і вроджених якостей її психіки та розвитку.

Функціонально страх служить попередженням про майбутню небезпеку, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення. У випадку, коли страх досягає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав'язати стереотипи поведінки - втеча, заціпеніння, захисну агресію.

Для подолання страхів можна звернутися до малювання. Запропонуйте дитині намалювати «Свій страх». Таким чином, у дитини буде можливість виплеснути свій страх, а у батьків можливість, краще зрозуміти чого саме так боїться дитина. У дитячих страхів як правило присутні темні фарби, багато штрихування. Іноді дитина в процесі малювання може заплакати, таким чином, вона звільняється від своїх переживань. Пожалійте її, підтримайте. Після того, як малюнок завершений, запитаєте, що вона хоче зробити з ним. Іноді дітям хочеться порвати малюнок, спалити його, викинути у смітник. Дозвольте дитині це зробити. Наступний етапом малювання можуть бути малюнки на тему «Я сміливий», «Перемога над страхом». Нехай дитина протягом кількох днів виконує подібні завдання, відчуваючи себе кожен раз переможцем над власними побоюваннями. Після виконання кожного малюнка -запитуйте, що дитина хоче з ним зробити.

Це найбільш популярна методика. Вона корисна для корекції різноманітних страхів, але перш за все тих, які породжуються уявою: страх хвороби, нападу, стихійного лиха, транспорту, казкових персонажів та ін. Графічне зображення страхів вимагає вольових зусиль та знижує тривожні очікування їх реалізації.

У процесі малювання відбувається «пожвавлення» почуття страху, але разом з тим і усвідомлення умовного характеру його зображення. Об'єкт страху свідомо піддається маніпуляції і творчо перетвориться.

Коли малює дитина, велике значення приділяється колірному рішенню проблеми. Деякі автори наполягають на необхідності малювати страх тільки чорним кольором, який асоціюється з ніччю.

Причому дитину треба навчити бачити в чорному просторі аркуша красу, благородство, зірки, з якими пов'язані легенди.

Досить ефективним способом боротьби зі страхами є вигадування казок та історій, оповідань. Придумайте разом з дитиною казку про хлопчика або дівчинку, який або яка боялися. Якщо історія дитини виходить похмурою, допоможіть її додати в неї чарівні інструменти та добрих помічників, які допоможуть герою перемогти зло.

Наступним етапом казки є її програвання або створення до неї ілюстрацій, що в свою чергу сприяє досягненню більш стійкого позитивного результату.

Дитині краще пояснити, що боятися - це нормально, і ніколи не лайте за те, що вона не може заснути.

Справитися з страхом темряви дитина зможе і сама - рано чи пізно. Але чим раніше це станеться, тим легше буде життя дитини та її батьків. Допомогти батьки можна декількома нескладними установками:

1. Запитайте в дитини, чого саме вона боїться - чудовиськ, грабіжників, барабашки і т.п. Якщо отримаєте відповідь, обговоріть фантазію та поясніть, чому страхи малюка не можуть реалізуватися.

2. Не залякуйте дитину зайвий раз, не розповідайте страшилок, якщо вона відмовляється їсти обід або чистити зуби. Допоможіть їй усвідомити, що у себе вдома вона знаходиться у повній безпеці. Якщо довго та методично демонструвати дитині, що її будинок – безпечна фортеця, це дасть свої плоди.

3. Якщо дитина не може побачити, що відбувається поряд з нию, вона інстинктивно починає прислухатися - і обов'язково почує які-небудь шелест або скрипи. Спробуйте заглушити ці звуки негучною мелодійною музикою - можливо, під неї дитина засне швидше.

4. Слідкуйте за тим, щоб дитина не дивився багато страшилок, не грала у відео-ігри, з монстрами і привидами. Вони тільки додадуть вразливій дитині впевненості в тому, що з темряви може вилізти щось страшне.

5. Важливо, щоб постіль, спальня стали місцем, де дитина заспокоюється, а не місцем, де вона відчуває страх.

В останньому випадку ліжко і спальня можуть викликати у неї негативні емоції. А кімната, що викликає такі емоції, стає вмістилищем усіляких страхів.

Якщо у дитини страх темряви та кошмарні сни виявляються регулярно, протягом, тривалого проміжку часу, наприклад, більше півроку, то на це потрібно звернути пильну увагу і звернутися по допомогу до психолога. Самим з цією проблемою впоратися важко.

Однією з причин нічного страху може бути погана обстановка в сім'ї. Часті сварки батьків, негативна атмосфера провокує підвищену нервозність у дитини. Необхідно обов'язково завжди уникати конфліктів у присутності дитини, вона відчуває набагато більше, ніж думають батьки. Поставтеся так само серйозно до раціону і режиму своєї дитини.

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

• Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що вважатися потрібно лише з силою.
• Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати: це послаблює мою віру в вас.
• Не турбуйтеся надто сильно, коли я говорю: "Я вас ненавиджу". Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували про те, що зробили мені.
• Не робіть за мене і для мене те, що я в змозі зробити сам. Я можу продовжувати використовувати вас в якості прислуги.
• Не поправляйте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.
• Не намагайтеся читати мені повчання і нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, як чудово я знаю, що таке добре і що таке погано.
• Не змушуйте мене відчувати, що мої вчинки - смертельний гріх. Я повинен навчитися робити помилки, не відчуваючи при цьому, що я ні на що непридатний.
• Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.
• Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Я вчуся на власному досвіді.
• Не намагайтеся від мене відгородитися, коли я ставлю відверті питання.
• Якщо ви не будете на них відповідати, ви побачите, що я взагалі перестану задавати вам запитання і буду шукати інформацію на стороні.
• Ніколи навіть не натякайте, що ви досконалі і непогрішні. Це дає мені відчуття марності спроб порівнятися з вами.
• Не турбуйтеся, що ми проводимо занадто мало часу разом. Значення має те, як ми його проводимо.
• Нехай мої страхи і побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я боятимуся ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.
• Відносьтесь до мене так само, як ви відноситеся до своїх друзів. Тоді я теж стану вашим другом.
• Та найголовніше! Я вас так сильно ЛЮБЛЮ! Будь ласка, відповідайте мені тим же...

75 ОБОВ’ЯЗКОВИХ ЗАНЯТЬ З ДИТИНОЮ ДЛЯ ЯСКРАВИХ ТА ЩАСЛИВИХ СПОГАДІВ ПРО ДИТИНСТВО

Коментарi