Арт-терапія - ефективний спосіб допомоги собі під час війни.

Кожен з нас пройшов складний шлях від першого шоку до усвідомлення факту: в Україні триває війна. Ми всі намагаємось адаптуватися до нових реалій і цей процес сам по собі доволі болісний, бо супроводжується регулярними травмуючими подіями. Це створює додаткове навантаження на нестабільний психоемоційний стан людей. Кожен з нас шукає спосіб, який допоможе зібрати себе докупи, якимось чином впорядкувати своє життя та відновити внутрішні ресурси. Дехто намагається повернути буденні ритуали, інші — регулярно практикують дихальні техніки, що сприяють зменшенню відчуття тривожності та допомагають долати стрес. А є і ті, хто “виливає” думки та почуття на папір, складаючи вірші або тексти пісень. Кажуть, що з ними виходить біль. Психологи констатують факт: в цьому дійсно є певний лікувальний ефект. Практика подібних дій має назву “арт-терапія”. Що це і як воно працює? І чи всім підходить?

Що таке арт-терапія?

Багатьом може здаватися, що арт-терапія — це відносно нове поняття. Хтось навіть сприймає його як певну модну тенденцію. Проте, це зовсім не так. Адже, в основі арт-терапії закладені ідеї відомих психоаналітиків ХІХ століття. Тож, наприклад, Зиґмунд Фройд вважав, що внутрішнє “Я” людини виявляється у візуальній формі щоразу, коли вона спонтанно щось малює чи ліпить, а образотворче мистецтво має багато спільного з фантазіями і сновидіннями,завдяки чому виступає певним компенсаторним механізмом та сприяє подоланню психічної напруги . В свою чергу, Карл Густав Юнг стверджував, що людина, спираючись на “трансцендентні” властивості символів і свій творчий потенціал, здатна досягти самозцілення, а символічні образи несуть у собі способи вирішення внутрішньо психічних конфліктів.

В загальному розумінні арт-терапія являє собою являє собою методику лікування за допомогою художньої творчості. Це найбільш м’який вид психологічної корекції, який активно використовуються психологами та психотерапевтами.

Види арт-терапії

Колись поняття арт-терапії зводилось до практикування таких видів творчості як: малювання, графіка та ліплення. Проте сучасна арт-терапія представлена безліччю технік, серед яких: ізотерапія, бібліотерапія, музикотерапія, терапія фотографією, тощо. Більшість з них можна практикувати самостійно.

Ізотерапія

Якщо казати простіше, — малюнкова терапія — один з найпоширеніших видів арт-терапії. Це може бути, наприклад, інтуїтивний живопис, медитативна графіка або мандалотерапія.

Інтуїтивний живопис є підвидом абстракціонізму, це спосіб малювати так, як відчуваєш, переносити свої емоції та почуття на холст. При цьому можна малювати не лише за допомогою пензлика, а навіть просто пальцями. Тактильні відчуття впливають на нервову систему людини. Пальчикове малювання можна розглядати як хороший рефлекторний масаж. Адже, на долонях є певні точки, пов’язані з органами тіла. Масажуючи їх, ми позитивно впливаємо на стан організму в цілому.

Медитативна графіка — це створення графічного малюнку, що складається з промальованих ліній. Подібна техніка сприяє розвитку дрібної моторики та підвищенню концентрації уваги.

Мандалотерапія. В арт-терапії мандали використовують для розфарбовування. Напевно, Ви бачили подібні альбоми для дорослих і дітей або шаблони з інтернету. Ця техніка сприяє заспокоєнню та переосмисленню того, що відбувається. Завершений малюнок сприяє відновленню відчуття контролю над ситуацією.

Ще одним різновидом так званих антистрес-розмальовок є картини за номерами. Зараз така техніка є доволі популярною. Вважається, що розфарбовуючи складні деталі, людина зосереджується і повністю занурюється в процес, що дозволяє розслабитись та відволіктись.

Бібліотерапія

Інакше таку техніку називають книголікуванням. Відомо, що читання книг допомагає у подоланні тривожності та депресії. Про користь читання під час війни ми розповідали раніше. Різновидом бібліотерапії є казкотерапія — метод психологічної корекції особистості дитини за допомогою читання / прослуховування спеціально підібраних текстів народної фантастичної прози або літературних казкових творів. Фахівці радять використовувати цей вид арт-терапії під час перебування з дитиною у бомбосховищі. Це допоможе їй подолати страх та дискомфорт. Наприклад, вигадайте історію, де герой успішно долає різні перешкоди і добро в результаті перемагає. Також, пропонуємо до Вашої уваги терапевтичну казку під назвою “Герої також плачуть”. Психологи рекомендують її дітям під час війни. Можливо, Ви також чули про терапевтичні книжки для дітей від психологині Наталії Чуб.

Музикотерапія

Фахівці наголошують, що прослуховування заспокійливої музики є чудовим способом розвантажити нервову систему. Відомо, що звук скрипки, наприклад, допомагає пізнати себе та інших людей, розвиває бажання допомагати та підтримувати інших. А перед сном та при безсонні рекомендують вибирати музику, ритм якої трішки повільніший від частоти скорочення серця. Прикладами музичних творів, які заспокоюють можуть бути: “Аве Марія” Шуберта, “Місячне сяйво” Дебюссі, “Колискова” Брамса, вальси Штрауса, прелюдії і мазурки Шопена. Якщо Ви не є прихильником класичної музики, музику, що має заспокійливий ефект, можна знайти і серед сучасних композицій.

Терапевтична фотографія

Це своєрідна самотерапія, яка полягає у фотографуванні, публікації, обговоренні з іншими людьми фотознімків. Вона допомагає у боротьбі зі стресом, відчуттям тривожності, фобіями і навіть депресією. Психологи, наприклад, радять під час війни фотографувати природу і ділитися знімками у соцмережах. Такі фото мотивують людину помічати красу навколо та цінувати її. Крім того, спостереження за природою дають усвідомлення того, що життя навколо нас, попри все, продовжується. Це допомагає налаштуватися на оптимістичні думки, зміцнює віру у краще.

Як бачимо, більшість з технік арт-терапії є доступними. Вони не потребують від нас значних матеріальних витрат або спеціальних умов. Навіть кулінарія може мати певний лікувальний ефект, наприклад, якщо це робота з тістом. Головне, обрати для себе те, що дійсно подобається. Нагадуємо, що раніше, ми розповідали про те, навіщо нам потрібні творчість та мистецтво під час війни.

Творчість як спосіб підтримки дитини

В такий нелегкий час нам і нашим діткам так необхідна підтримка! Саме творчість є одним з найкращих способів вирішити багато психологічних проблем, як дитини, так і дорослого.

Ви можете вивільнити негативні емоції, внутрішні переживання м’яко, без негативних наслідків.

Арт терапія допоможе зняти напругу у відносинах та вантаж важких життєвих ситуацій.

Творчість природно пов'язана з життям дитини, і є необхідною частиною її розвитку. Через малюнок, розповідь, гру дитина передає те, що для неї так важливо і що її хвилює.

Дайте дітям відповідний вид діяльності або матеріал - і творчий процес вже не зупинити.

Арт-терапія - це турбота про емоційне самопочуття і психологічне здоров'я дитини через художню діяльність. Вона відіграє величезну роль у розвитку і корекції емоційного світу дитини. Мета арт-терапевтичних занять з дітьми - не навчити їх красиво малювати або писати вірші, а «розбудити емоції». Діти починають захоплюватись творчістю, виявляють експресію, виражають свої почуття, знаходять нестандартні рішення.

Тож, фантазуйте разом із дитиною, втілюйте Ваші задуми, мрії та бажання на аркуші паперу і Ви неодмінно побачите, як змінюється та наповнюється внутрішній світ!!!

Кольорове коло (мистецька сторінка)

Рекомендації щодо виховання дошкільнят

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИХОВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНЯТ

Творчість відкриває в дитячій душі ті потаємні куточки, в яких дрімають джерела добрих почуттів.

Витоки творчих здібностей і обда­рованості дітей на кінчиках їхніх пальців.
Чим більше майстерності в дитячій руці, тим розумніша дитина.
(В.О. Сухомлинський)

Важливим завданням сьогодення є становлення творчо активної особис­тості, здатної вносити прогресивні зміни в життя суспільства, здійснювати вибір, ставити й розв'язувати проблеми, бути винахідливими, мати творчу уяву.

Отже, цей процес, на основі вікових особливостей та за сприятливих психолого-педагогічних умов розпочинається вже на першій стадії освіти, тобто з раннього дошкільного віку.

На сучасному етапі розвитку дошкіль­ної педагогіки проблему дитячої твор­чості неможливо розглядати окремо від питань навчання зображувальної діяль­ності.

У зв'язку з цим процес малювання, ліплення, аплікації потрібно розуміти не тільки, як засвоєння дітьми тих чи інших знань і вмінь, а виховання в них уміння естетично сприймати навколишній світ і передавати його в малюнках.

Як відомо, одним із основних завдань дошкільного закладу, на що, зокрема, спрямовує програма «Дитина», є забезпечення належних умов для повноцінно­го, своєчасного й різнобічного розвитку дитини з метою виховання ініціативної, творчої особистості.

Це завдання вимагає від вихователя переорієнтуватись у виборі методів ор­ганізації занять з різних видів діяльності дітей: перейти від репродуктивних ме­тодів до продуктивних (творчих, дослідницьких).

Саме такі можливості надає художня творчість. Не володіючи достатньою мірою навичками читання, письма, ус­ного мовлення, малі діти, як правило, віддають перевагу художнім засобам самовираження. Вони є для них водно­час і засобами адаптації до зовнішньо­го світу, і засобами спілкування з довкіллям. Саме тому розвиток твор­чих здібностей дітей засобами обра­зотворчого мистецтва є процесом при­родним та високоефективним. Залуча­ючи малюків до художньо-практичної діяльності, педагог реалізує не тільки завдання художнього виховання, а й більш глобальні — розвиває інтелектуаль­но-творчий потенціал дітей.

Специфіка мистецької діяльності дошкільника полягає в обмеженості її технологічного аспекту, з одного боку, в поєднанні з буянням дитячої фантазії, нескінченним рядом художніх образів, з другого.

Самобутність останніх визначає мистецьку цінність духовних і рукотвор­них витворів дошкільнят, становить — СУТЬ ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ.

У контексті сказаного головними завданнями є:

1. Розвиток у вихованців спостережли­вості, уміння порівнювати, відгукуватися на красу.

2. Ознайомлення з творами образо­творчого мистецтва.

3. Розвиток художніх здібностей, фор­мування відповідних умінь.

4. Навчання дітей створюванню бага­тофігурних сюжетних композицій.

5. Формування особистої позиції при сприйнятті творів мистецтва та в процесі власної творчості.

6. Навчання самостійного знаходжен­ня прийомів зображення при інтеграції видів образотворчого мистецтва.

7. Організація роботи групою для втілення складного задуму.

8. Навчання створювання оригінальних саморобок з природних і штучних ма­теріалів.

9. Заохочування до дизайнерської діяльності, пов'язаної з благоустроєм та оформленням інтер'єру.

10.Розвиток художнього сприймання при ознайомленні з творами живопису, графіки, скульптури, декоративно-прик­ладного мистецтва.

11.Надання дошкільникові права ви­бору матеріалів, місця роботи, сюжету тощо.

12.Надання можливості проявити творчість, спертися на власний досвід.

Дошкільники ефективніше оволодіва­тимуть мистецтвом створення художньо­го образу, якщо педагог інтегруватиме різні види образотворчої діяльності. Поступово діти навчаться самостійно комбінувати різні способи зображення і матеріали, відчують смак до такої робо­ти. Цьому сприятиме дизайн — діяль­ність, художнє рукоділля, різного роду конструювання, моделювання.

Отже, головне — не технічні уміння, а базис особистісної культури дошкіль­ника, закладений образотворчим мисте­цтвом як одним із впливовіших на свідомість і поведінку.

Особливу роль у становленні образо­творчої діяльності відіграє розвиток у дошкільників художнього сприймання при ознайомленні з творами живопису, графіки, скульптури, декоративно-при­кладного мистецтва.

Особливу роль в особистісному ста­новленні дошкільника відіграє надання йому права вибору матеріалів, місця роботи, сюжету тощо, можливість проя­вити творчість, спертися на власний досвід.

Розвитку сприйнятливості як власти­вості особистості дитини сприятимуть вправи з використанням в образотворчій діяльності широкої гами кольорів та їхніх відтінків, контрастних і пастельних кольорів, експериментування на палітрі, а в аплікації — паперу різних відтінків. Доцільно пропонувати дошкільникам завдання «етюдного» характеру, які до­помагають передавати різні ракурси об'єктів, а також знаходити оригінальні рішення. Ознайомлення з предметами декоративно-прикладного мистецтва сприяє формуванню в дітей «почуття декоративності», уміння «читати» візерун­ки, збагаченню асоціативних зв'язків (порівнянню образів з реальними пред­метами, об'єктами).

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ

Одне з основних завдань сучасної педа­гогіки — це стимулювання дитячої твор­чості, що відображено в основних доку­ментах: «Законі України про дошкільну освіту» та «Національній доктрині розвит­ку освіти України у XXI столітті».

Щоб зрозуміти розвиток творчості ди­тини, необхідно знати особливості твор­чої діяльності дорослої людини. По-пер­ше — це визначення поняття «твор­чість»; по-друге — розуміння механізмів його виникнення і останнє — це ово­лодіння вмінням керувати цими ме­ханізмами.

Чи вірне ствердження психолога В. С. Кузіна, що «Творчість — це діяльність, внаслідок якої людина ство­рює оригінальні твори...» за відношен­ням до дитячої образотворчої діяльності, чи є вона творчою? У своїй методиці ке­рівництва дитячою образотворчою діяль­ністю російський педагог Г. Г. Григорьєва дає визначення: «Дитяча образотворча діяльність за своїми об'єктивними мож­ливостями носить творчий характер. Ди­тина не відкриває нічого нового для се­бе. Тому відповідно до діяльності дитини потрібно використовувати термін «творчість», обмежуючи його словом «дитяча»...

Процесу творчості передує довгий період накопичення уявлень про навко­лишній світ. Отже, навколишній світ і діяльність людини визначає емоційно-інте­лектуальний досвід художника, який і слу­жить джерелом ідей і художніх задумів.

ЕТАПИ ЗРІЛОЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Бажання виразити думку, ідею по­чуття.

2. З'явлення задуму.

3. Виношування замислу.

4. Виконання, реалізація задуму.

5. Кінцева оцінка отриманого резуль­тату і його доробка, якщо є не­обхідність.

ПРОЦЕС СТВОРЮВАННЯ ДИТИНОЮ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

Як і інші технічні процеси, уява розви­вається у людини протягом усього життя.

Але уява дошкільнят ще бідна, що прямо пов'язано з невеликим життєвим досвідом дитини, з незначним запасом його знань. Виходячи з цього, можна виділити такі принципи роботи:

1. Конкретизування та уточнення заду­му під впливом результатів образотвор­чої діяльності.

2. Формування вміння попередньо за­думувати образ під впливом дорослого, у процесі навчання.

3. Використання задуму і одночасного розвитку. Дитина супроводжує малюнок мовленням.

4. Зацікавленість дитини образом.

5. Етап завершення роботи, не пов'я­заний з доробкою.

6. Задум і реалізація задуму.

7. Відомий вчений Н.В. Ветлугіна реко­мендує використовувати для визначення продукту дитячої діяльності термін «ху­дожній образ».

Отже, можна зробити висновок: при всій подібності продукти й процеси діяльності дорослих і дітей відрізняють­ся істотно. Специфіка образу, створено­го дошкільником, сам процес його зародження та втілення зумовлені особли­востями психічного та особистісного розвитку дитини-дошкільника.

СТВОРЕННЯ УМОВ ЩОДО РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Однією із основних умов розвитку творчої особистості дошкільника є ши­рокий підхід до рішення проблеми: «Творчість: стиль життя».

1. Педагогу необхідно зробити процес життя і діяльності дітей творчим, ставити дітей у ситуації пізнавальної, художньої, маральної творчості.

2. Спеціальна робота на занятті, в іграх тощо націлена на розвиток твор­чості й повинна органічно увійти в життя дитини.

3. Організація цікавого змістовного життя дитини в дошкільному закладі та сім'ї, збагачення його яскравими вражен­нями, забезпечення емоційно-інтелек­туального досвіду.

4. Урахування індивідуальних особ­ливостей дитини при цілеспрямованому формуванні творчих здібностей. Важ­ливо врахувати і темперамент, і харак­тер, і здібності психічних процесів, і навіть настрій у день, коли має бути творча робота.

5. Атмосфера творчості повинна бути необхідною умовою організованої до­ рослими творчої діяльності. Тут мається на увазі атмосфера довірливого спілку­вання, співпраці, співчуття, віри в сили дитини, підтримка при невдачах, радість від досягнення.

6. Комплексне і системне використан­ня методів і прийомів. Для цього знання, вміння повинні бути гнучкими, варіатив­ними, навички — узагальненими, тобто використаними в різних умовах.

7. Мотивація завдань, і не просто мо­тивація, а пропозиція дійсних мотивів, і підведення дітей до прийняття завдання, поставленого дорослими, — важлива умова творчої активності дитини.

8. Матеріальне забезпечення образо­творчої діяльності дошкільників. Різно­манітність основних і додаткових ма­теріалів, вільний доступ до них стимулює творчу активність дітей.

ЗАВДАННЯ КЕРІВНИЦТВА ДИТЯЧОЮ ОБРАЗОТВОРЧОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Психічний, особистісний розвиток за­лежить від характеру навчання (як нав­чають) і специфіки (чому навчають). Необхідно пам'ятати, що повноцінний, психічний особистісний розвиток дитини іде в процесі засвоєння зображувальної діяльності в цілому, а не окремих її фрагментів. Тобто, при будь-якому мінімумі зображувальних знань, навичок, у будь-якому віці, діти повинні вміти їх використовувати самостійно. Тільки за цієї умови можна говорити про творчий розвиток особистості.

Одним із перших завдань керівництва дитячою зображувальною діяльністю є: формування мотивів зображувальної діяльності. В ранньому віці треба підтри­мувати зацікавленість до матеріалу, засо­бами дії з ним, стимулювати дослідниць­кі дії, підтримувати радість від досягнень, жагу «відкриття».

Пізніше (в дошкільному віці) більш чітко формується мотив, близький до мо­тиву гри. Чим дорослішою стає дитина, тим сильнішою у неї виникає потреба поділитися своїми враженнями з іншими людьми. Зберігаючи цей мотив, слід фор­мувати у дошкільника намагання викона­ти зображення, котре впізнають інші, їх становлення і робить дитячу діяльність художньою, близькою до зрілої.

Друге завдання: передбачає вміння самому ставити мету тієї чи іншої діяльності. На творчих заняттях, де діти самі обирають мету — тему, важливо вчити дітей самостійно ставити мету, ут­римувати і досягати її.

Третє завдання: формування сприйняття. Навчання вмінню розглядати предмети, явища так, як це необхідно: придивлятися, порівнювати з еталонами форми, кольору, величин і на цій основі виділяти ознаки предмета чи явища.

Четверте завдання: формуван­ня у дітей зображувальних дій (зобра­ження предметів).

СПЕЦИФІКА ОБСТЕЖЕННЯ В РІЗНИХ ВИДАХ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Обстеження — це метод навчання і в той же час одне із завдань навчання.
Обстеження — це цілеспрямоване розглядання предмета, який необхідно зображувати.
Обстеження можна розділити на три різних, за характером етапи:

I етап — цілісне емоційне сприйняття предмета через якісь виразні ознаки.

II етап — аналітичне сприйняття предмета, тобто послідовне виділення зображувальних ознак, частин і якостей предмета.

Послідовність аналізу об'єкту зображення:

1. Виділяють і називають найкрупнішу частину предмета і її призначення.

2. Визначають форму цієї частини.

3. Визначають положення цієї частини в просторі.

4. Потім виділяють іншу (досить ве­лику) частину і виділяють положення, форму, величину її за відношенням до основної.

5. Виділяють колір.

Таким чином, виділяються всі досить великі частини. Потім звертається увага на деталі.

III етап — цілісне емоційне сприйнят­тя предмета.

ПОРЯДОК ОБСТЕЖЕННЯ ПІД ЧАС ЛІПЛЕННЯ

1. Виділення загальної форми чи ос­новної частини.

2. Виділення специфічної, характерної форми.

3. Визначення форми інших частин і порівняння з формою центральної частини.

4. Визначення величини інших частин у порівнянні з основною.

5. Визначення положення цих частин по відношенню до основної.

6. Фіксація уваги на основних рельєфних особливостях.

Предмет обстежується також і тоді, коли ліпиться.

АПЛІКАЦІЯ. СПЕЦИФІКА ОБСТЕЖЕННЯ

Під час виконання аплікації з окремих частин використовуються ті прийоми обстеження, що і в малюванні, тільки обстеження пальцем рекомендується проводити в зворотну сторону, — спра­ва-наліво.
Під час виконання з паперу, складе­ного навпіл, предметів симетричної фор­ми при обстеженні важливо показати си­метрію в предметі.
Потім звернути увагу на пропорції.

МАЛЮВАННЯ. СПЕЦИФІКА ОБСТЕЖЕННЯ

Під час зображення з натури предмет розглядають в тому ракурсі, у якому бу­де виконуватись зображення.
Треба фіксувати увагу на частинах, які видно (при збереженні в цілому структури обстеження).
Під час зображення за уявою важ­ливо, щоб діти могли «побачити» пред­мет не тільки в плані виділення його ос­новних форм, але й можливих варіантів.
Обстеження іграшок, які зображують тварин і птахів, бажано проводити тільки після обстеження їх у живій природі.
Обстеження, по можливості, слід проводити після спостережень чи втілювати в спостереження.

ВПРАВИ ЗІ СЛОВАМИ НА ЗАНЯТТЯХ З ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

На заняттях при ознайомленні зі світом художника дитина зустрічається з новими словами. Враховуючи особли­вості дошкільника, необхідно так пояс­нити значення нових слів, щоб дитина мала можливість сприймати кожне слово емоційно, зацікавлено, граючи з ним.
Вправи з новим словом можуть допо­могти збагачувати емоційне забарвлення мови. Вправа зі знайомим словом «ди­во» допомагає дошкільникам відчути інтонаційні відтінки настрою, коли він промовляє його з різною інтонацією.

Перелік вправ:

1. Шепотіння слова.

2. Прокричи слово.

3. Слово стрибає.

4. Слово співає.

5. Сумне слово.

6. Здивоване слово.

7. Розчароване слово.

8. Спокійне слово.

9. Радісне слово.

Вправи зі словом на заняттях допома­гають дітям «побачити» слова очима ху­дожника, краще відчути настрій, легко і назавжди запам'ятати.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Реалізація вищеназваних завдань доз­волить педагогу сформувати необхідний рівень компетенції дошкільника у сфері зображувальної діяльності.
Рівень художньо-естетичної компе­тенції визначається такими умовами:

· сформованість такої якості, як спостережливість;

· вміння створювати зображення об'єктів з натури, які реалізуються на ос­нові знань про традиційні і нетрадиційні засоби зображувальної діяльності;

· вміння дошкільника створювати свої оригінальні образи предметів і явищ;

· сформованість естетичного сприй­мання творів мистецтва;

· вміння і бажання дитини створюва­ти свої оригінальні твори традиційними і нетрадиційними засобами зображуваль­ної діяльності.

Сприйняття і прекрасного починається у дитинстві. "Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його", - стверджував В.Сухомлинський.

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світідитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання .

Краса нерозривно зв'язана з душею людини, її працею, поведінкою. мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві.

Матеріали та обладнаня для образотворчості: вимоги і поради.

Підготовка заняття з образотворчої діяльності.

Для малювання береться достатньо цупкий папір – білий чи кольоровий. Для молодших дітей (третього – четвертого років життя) найоптимальніший розмір аркуша ?. Саме таку площину дитина здатна охопити поглядом, заповнити малюнком і не стомитися. Це територія, на якій дитина – господар. Дворічним краще давати не чистий аркуш, а з якимось зображенням. Наприклад, з квіточкою, деревцем чи будинком, щоб малюк домалював штрихи – «дощик» і, побачивши створену разом з вихователем картинку, втішився тим, «що вийшло».

Дітей чотирьох – п’яти років можна навчити тонувати свій аркуш, готуючи його до малювання. Деревце, будиночок, машина чи лялька краще й виразніше сприйматимуться на смузі трави чи землі, а коли ще є небо (блакитна смуга над землею), то це викличе бажання намалювати й щось зверху: сонечко, хмарку, літачок тощо. Ось уже й маємо справжню картину.

Старшим дошкільнятам можна запропонувати для малювання і цілий аркуш, їм під силу освоїти таку площу. Це залежатиме від теми та матеріалу, яким діти будуть малювати. Дерево, автобус, будинок доцільніше малювати фарбами на площі цілого альбомного аркуша. Коли ж малюнок виконують олівцями, фломастерами, крейдочками, свічкою, то дітям, навіть і старшим, краще пропонувати піваркуша, щоб вони не втомлювалися від одноманітних дій і не втрачали інтерес до малювання. Якщо ж навчаємо вихованців старшої групи прошкрябувати воскову поверхню папірця гострою паличкою або, ще краще. Списаною кульковою ручкою, доречно їм запропонувати навіть чвертку альбомного аркуша. Дитина швидко заповнить цю площу, не забрудниться воском, що зішкрябується з паперу, і пальчики, які стискають паличку, не втомляться.

Для малювання зимових пейзажів доречно брати кольоровий папір, щоб діти, малюючи білою фарбою, відразу бачили й уявляли сніг.

Для малювання візерункув можна використовувати різний за форматом папір:

· смужку – 10 ? 30 (доріжка, рушник, шарф);

· квадрат – 15 ? 15 чи 20 ? 20 (хустка, серветка, скатертина);

· багатокутник, розетка, круг вирізають з цілого аркуша - діаметр 20см (зубчаста серветка, коробочка, тарілка);

· пласкі предмети вирізають з цілого аркуша (сорочка, рукавичка, куманець, барильце тощо);

· пласкі іграшки (коників, цапків, баранців, півника) для прикрашання візерунком малюють на половині аркуша бо українські керамічні іграшки невеликі за розміром.

Для малювання за мотивами розписів Марії Приймаченко, Єлизавети Миронової, Катерини Білокур, петриківських майстрів дітям варто пропонувати цілий альбомний аркуш.

У декоративному малювання колір паперу допоможе дітям передати характерні ознаки візерунка. Якщо це візерунок за вишивкою, то нічого не може бути кращого за білий папір. Для кераміки пасує коричневий тон (для опішнянських виробів) або теплий білий (для виробів з Косова). Якщо діти малюють за мотивами розписів Марії Приймаченко, то в пигоді стане папір різних кольорів. Нехай діти вибирають той з них який їм більше до вподоби. Петраківські розписи дітей зазвичай навчають малювати на чорному або білому папері. Кольоровий папір (краще використовувати двобічний за кольором) має бути матовий, щоб до нього вбиралася фарба. Для малювання петриківських візерунків пальцем найпридатніший крейдяний гладенький папір.

Добираючи фарби для малювання, слід пам’ятати: основна фарба для дошкільника – гуаш. Її розводять до консистенції густої сметани. Молодшим дошкільнятам пропонують для роботи один-два, вихованцям середньої групи – чотири кольори, старшим дошкільнятам (5 років) – шість-вісім кольорів, шестирічним – вісім-десять кольорів. Старші дошкільнята самостійно створюють кольори змішуючи чи розділюючи фарби, тому треба підготувати палітри або скляночки для кожної дитини. Вихованцям старшої групи пропонують і акварельні фарби, попередньо змочивши їх перед заняттям чистою водою. Фарби слід добирати якісні, яскраві, щоб діти хотіли малювати ними, раділи від результатів малювання. Кольорова водичка замість яскравої фарби чи закам’янілі акварельки не дадуть задоволення вашим вихованцям.

Дуже важливо правильно добирати й пензлі за розміром та якістю. Перевагу слід віддавати круглим, білячим, з тонким кінчиком. Для молодшої та середньої груп краще брати пензлі №10-12, бо вони залишають на папері слід завширшки 10-12 мм, тож малюк зможе швидко, не втомлюючись, заповнити аркуш мазками, зафарбувати невеликі площі. Робота таким пензлем радуватиме дитину, а цупкий, малого розміру пензель дратуватиме, оскільки лінії чи мазки від нього виходять кострубаті, неестетичні.

Старші дошкільнята працюють пензлями різних розмірів - №4, №8, №10. Більші площі діти зафарбовують пензлями №8-10, а дрібні елементи виконують пензлем №4. Таким чином робота виконується швидше і дитина привчається розмірковувати, зіставляти, порівнювати, що важливо для розвитку творчого мислення.

Графічні матеріали: олівці, воскові крейдочки, фломастери, маркери, вугілля, пастель, сангіна. Фломастери призначені здебільшого для молодших дошкільнят, хоча й старші малюють ними залюбки, оскільки їх пиваблюють соковиті кольори. Маркери краще брати палскі, бо круглі великого діаметру незручно утримувати пальцями. Олівці маюють бути м’які, щоб вони легко залишали слід на папері. Загострювати їзх повинен сам вихователь, причому иак, щоб грифель виглядав на 1-2 мм, був заокруглений і не дуже тонкий. Тоді олівчики не будуть швидко ламатися. Воскові крейдочки доречно брати округлі, оскільки вони зручніші для дитячих пальчиків, ніж гранчасті і товсті.

Усе потрібне кладуть для кожної дитини на стіл у коробках по одному набору. Вихованцям першої молодшої групи – по одному олівчику потрібного кольору, другої молодшої – 6-10 кольорів, середньої групи – 12 кольорів, старшим дошкільнятам – до 18 кольорів. Бажано щоб олівці, фломастери, крейдочки були розміщені в ряд, тоді дитина одразу бачитиме всі наявні кольори і не марнуватиме час на розшукування потрібного в коробочці.

М’які матеріали: пастель, вугілля, сангіну дають лише старшим дітям. Часто ці матеріали поєднують в одному малюнку.

Ємкості для води – чудові баночки непроливайки. Вони виготовлені з білої прозорої пластмаси і мають яскраві кришечки – лійки. У таких баночках добре видно чи не забруднилася вода і чи не час її замінити на чисту. Якщо баночка ненароком перекинеться, вода з неї не проллється. На кришечці є два рівчачки для пензлів. Отже, це вже не тільки ємкість для води, а й підставка під пензлі.

Підкладками під папір можуть слугувати пластикові цупкі серветки з візерунками або бех них. Їх легко протирати, дезінфікувати, вони не скручуються, довго служать і мають гарний вигляд.

На заняттях з ліплення основним матеріалом, який пропонують дітям двох-шести років, є глина. Колір її може бути: сірий, жовтий, коричневий або зеленкуватий, що залежить від місцевості, де беруть цей матеріал. Основний критерій добору глини – високий вміст казеїнових (клейких) речовин (щоб вона не розпадалася, не кришилася, була в’язкою). Справжня глина такою і є. її можна придбати у магазинах будівельних матеріалів. Глину змішують з водою і добре вимішують. Готова глина має бути м’якою, податливою, не прилипати до рук, щоб діти могли відірвати шматочок, розкачати його, тобто обробити. Перевірити, чи глина не затверділа, можна так: розкачати стовпчик і з’єднати його краї, щоб вийшов бублик. ІЯкщо поверхню бублика не вкриє сітка тріщин, це означає, що глина м’яка. Крім глини та води до утвореної маси нічого не додають. Якщо ж глина рідкувата, її можна швидко осушити, загорнувши грудочки в суху бавовняну ганчірку. Якщо глину кілька разів загорнути й пом’яти в ганчірці, вона швидко віддасть вологу й не прилипатиме до рук.Грудка глини, яку видають дитині має бути такою, щоб помістилася в дитячій долоньці. У розмірі буде легше орієнтуватися якщо пам’ятати, що діаметр підготовленого шматочка має бути 2,5 – 3 см для першої молодшої групи, для дітей другої молодшої – 3-4 см, середньо – 4-5 см, старшої - 5-6 см, власне, стільки сантиметрів, скільки дитині років. Якщо малюки ліпитимуть кілька предметів можна підготувати пропорційні шматочки для різних за розміром виробі.Наприклад, для ліплення ведмедя дають велику грудочку, а зайчика – меншу. Інколи вихователь виділяє на передачу сюжету одну грудочку глини (діаметром 15 см), але в такому разі дітям обов’язково треба дати палички-мірочки, які б допомагали передати пропорцію між предметами, щоб ненароком зайчик і ведмідь не вийшли однакового розміру.

Крім глини дітям дають стеку – дерев’яну чи пластмасову паличку. Стеками можна розрізати глину, зробити дірочку, примастити одну частину до іншої, щоб не деформувати їх, прошкрябати візерунок на поверхні. Щоб діти могли згладжувати поверхню виробів глини вологим пальцем, їм дається шматочок поролону, намоченого у воді, який кладеться на іграшкову тарілочку (пластмасову кришку, ковпачок невеликого розміру). Воду в баночці давати дітям не варто, бо вони розпліскують, мокрими і брудними руками торкаються стола, одягу, одне одного.

Для виготовлення декоративних пластин вихователь має підготувати глиняну пластину завтовшки 1 см у формі квадрата, прямокутника, круга (діаметр чи сторона пластини 10-15 см). Ця пластина кладеться на зволожену серветку й зверху також прикривається серветкою, щоб не висохла. Діти прикріплюють до неї елементи оформлення, створюють рельєф. Волога серветка знизу пластини допоможе легко зняти готову роботу з дощечки. Для виготовлення елементів оформлення грудочка глини дається окремо. В декоративному ліпленні використовують ковпачки від ручок, чи фломастерів, ґудзики з ніжкою, цвяхи зі шляпками. Ними діти прикрашають свої вироби, натискаючи цими предметами на глину.

Можна використовувати штампики-«пальчики», як у справжніх гончарів. Їх виготовляють із шматочка крейди (циліндр заввишки 4 см), на круглій основі якого вишкрябують візерунок. Ось цими візерунками і притискають крейдяний «пальчик» до глини, штампуючи оформлення. На занятті з ліплення обов’язково потрібна дощечка- підкладка. Вона захищає стіл від забруднення глиною, на ній можна розмістити матеріал та обладнання для роботи. Волога серветка розміром з дитячий носовичок потрібна для зняття глини з долонь після завершення роботи. Для старших дошкільнят краще підготувати замість звичайної дощечки скульптурні станки з поворотним кругом. На цей круг ставлять іграшку, гнатуру, і діти можуть розглянути взірці з усіх боків, не беручи їх до рук.

Старшим дошкільнятам дають пластилін, розігріваючи його перед заняттям на водяній бані (температура води 37-40*). При вищій температурі він плавиться, але це такий матеріал, який швидко набуває температури навколишнього середовища й затвердіває. Молодші дошкільнята обробити пластилін не можуть, він для них надто твердий, навіть підігрітий. А якщо врахувати, що малий скульптор може навіть захотіти покуштувати власноруч виліплені «цукерки», «печиво», то цей матеріал тим більше не рекомендують використовувати в роботі з малюками. Та й змити пластилін з рук важко, бо він заходить глибоко в пори шкіри. А крім того, фарбники, які використовують для пластиліну, викликають в окремих дітей алергію.

Молодшим дошкільнятам найкраще запропонувати солоне кольорове тісто, з якого вони залюбки виліплять печиво, бублики, цукерки, коржики та багато всього іншого. Тісто готують з борошна, солі, підфарбованої води з додаванням крапельки олії. Солі та борошна має бути порівну. Фарбником може бути будь-яка фарба: гуаш, акварель, харчова, анілінова, морквяний, буряковий соки, зеленка, синька. Охоче працюють з солоним тістом і старші дошкільнята.

В аплікуванні важливу роль відіграє розмір аркуша паперу, на який наклеюють зображення. В молодшій та середній групах використовують чверть аркуша (10 ? 15 см) – це та площина, на якій малим найпростіше розмістити вирізані частини. У першій та другій молодшій групах вихователь роздає готові деталі. Дворічному малюку краще дати дві-три частини предмета з кольорового картону, щоб він зміг викласти з них цей предмет, пограти ними, ще раз зібрати предмет, не зібгавши й не порвавши деталей аплікації. Трирічним дають дві-три частини предмета, але вирізають їх уже не з картону, а з кольорового паперу. Шкірястий, дуже тонкий (цигарковий, фольга, м’ятий), оксамитовий папір використовувати не варто, бо діти не приклеять їх клейстером, швидко зібгають фольгу, порвуть цигарковий папір.

При виконанні декоративних робіт не варто давати дітям більше 6-8 деталей, бо велика кількість одноманітних дій (узяти заготовку, перевернути, намастити клеєм, знову перевернути, прикласти, притиснути) стомить дитину. Найбільш оптимальний діаметр чи сторона деталі 4см. Таку площу малюкові найлегше намастити клеєм і приклеїти. Найменший допустимий розмір деталей 2-2, 5см у діаметрі. Менші частини (око, дзьоб, ґудзик) приклеює вихователь.

У середній та старшій групах вихованці отримують для аплікації заготівки – кольорові аркушики такої форми й розміру, щоб можна було швидко вирізати потрібний фрагмент. Дрібні частини дають готові, і діти приклеюють їх самостійно. При цьому слід порадити їм не намащувати ці деталі клейстером. Краще пензлем чи паличкою поставити краплину клейстеру в потрібному місці композиції, тобто на аркуші основи, і до цього місця притиснути деталь.

Декоративні аплікації з рослинних форм діти чотирьох – п’яти років виконують з 8-12 готових деталей. Візерунки з геометричних фігур вони можуть вирізати самостійно. Шестирічним дітям дають набір паперу в конверті (аркушики 8 ? 12 см), і вони самостійно спочатку вирізають заготівку потрібних форми та кольору, вже з неї – частину чи силует предмета.

Ножиці мають бути добре загострені, із заокругленими краями лез, легко розкриватися й закриватися. Довжина їх 9-12 см для вихованців середньої групи, 12-15 см – для старших дошкільнят. Вага ножиць теж відіграї важливу роль у засвоєнні техніки вирізування. Тому найкраще підійдуть ножиці вагою 35-45 г. Довгими, важким, тупими ножицями дитина нічого не зможе вирізати. Тож слад подбати, щоб інструментами було зручно користуватися, а в дітей не псувався настрій від недоладної роботи.

Цупкий, щетинний пензель у цьому виді образотворчої діяльності, тобто аплікації, підійде якнайкраще. Ним можна добре змасти клейстером поверхню аркуша. Ставляться пензлі в скляночку щетиною догори.

Клейстер слід заварювати з картопляного чи пшеничного борошна в день проведення заняття, бо казеїнові речовини в клейстері зберігаються лише 4 години. У ньому не повинно бути грудок. Однорідна маса його має литися як сметана.

Силікатний клей з міркувань гігієни використовувати в роботі з дошкільниками не рекомендують. Щоб робота виглядала охайною, дітям обов’язково треба дати звичайні паперові серветки, якими притискують деталі при наклеюванні на папір. За серветку може правити квадратний клаптик побутового паперу. Столові серветки для цього не дуже придатні.

Підкладка під аплікацію не потрібна, а ось маленьку клейоночку у формі прямокутника (10 ? 15 см) чи круга (діаметром 20 см) обов’язково треба покласти біля правої руки поряд з аркушем-основою, на який наклеюють аплікацію.

Папір – основний матеріал для дитячих аплікацій і зовсім не обов’язково, щоб він був однотонним. Клаптики шпалер з дрібним малюнком, сторінки з буклетів, журналів з надрукованим текстом чи фотографією можуть стати чудовим тлом, працювати з яким буде цікаво й захопливо.

У старшій групі можна поєднувати малювання з аплікацією: діти вирізають намальовані предмети і створюють з них колективну аплікацію. Доречно підготувати заздалегідь засушені листочки, пелюстки квітів, кору берези, лусочки шишки, лушпиння цибулі, гарбузове насіння тощо. Ці матеріали збагатять сюжети дитячих аплікацій, зроблять ї особливо привабливими, а в словнику дітей з’явиться нове слово – флористика.

Коментарi